10 квітня, 1954 Створення ОКБ-586
10 квітня 1954 р. постановою Уряду відділ Головного конструктора заводу № 586 перетворено на самостійну проєктно-конструкторську організацію – Особливе конструкторське бюро (ОКБ – 586). Головним завданням нового ОКБ стає розроблення бойових балістичних ракет на довгозбережуваних (висококиплячих) компонентах палива.
9 липня, 1954 Призначення М.К. Янгеля Головним конструктором ОКБ
9 липня 1954 р. Головним конструктором і начальником ОКБ призначено Михайла Кузьмича Янгеля (1911–1971). Досвідчений авіаційний фахівець, що пройшов школу видатних авіаконструкторів М.М. Полікарпова, А.І. Мікояна і В.М. Мясіщева, він освоював ракетну техніку в НДІ-88, де був заступником Головного конструктора Сергія Павловича Корольова, а потім – директором і головним інженером інституту. Першим заступником М.К. Янгеля було призначено Василя Сергійовича Будника.
22 червня, 1957 Перший пуск ракети Р12 (8К63) (SS-4)
22 червня 1957 р. відбувся перший і успішний пуск ракети власного розроблення Р12 (8К63). Ракета Р 12 стала першою у світі ракетою стратегічного призначення, що використовує висококиплячі компоненти палива, а також повністю автономну систему керування.
4 березня 1959 р. Р-12 прийнято на озброєння. Завдяки відносній простоті, надійності та високій боєздатності вона стала наймасовішою ракетою середньої дальності, прийнятою на озброєння та побила всі рекорди за часом перебування в експлуатації (більше ніж 30 років). З бойового чергування її було знято в 1989 році, коли було ліквідовано увесь клас ракет середньої дальності відповідно до Договору між СРСР і США за РСМД.
31 серпня, 1959 Перший пуск ракети Р-12 (8К63) (SS-4) з експериментальної шахти "Маяк"
У 1958 році Міністерство оборони поставило перед ученими і конструкторами завдання розмістити стратегічні балістичні ракети, які перебувають на озброєнні, у шахтні пускові установки. Від самого початку було заплановано не лише зберігати ракети під землею, але й забезпечити можливість їх підземного старту. У стислі строки було розпочато розроблення шахтних пускових установок і 31 серпня 1959 р. уперше відбувся пуск ракети Р-12 з експериментальної шахти «Маяк».
6 червня, 1960 Перший пуск ракети Р-14 (SS-5)
Перший пуск ракети Р-14 відбувся у червні 1960 р. Ракету Р-14 було прийнято на озброєння постановою Уряду від 24 квітня 1961 року. Перший дивізіон з чотирма стартовими позиціями встав на бойове чергування 31 грудня 1961 р. До 1965 р. було розгорнуто 97 пускових установок.
24 жовтня, 1960 Катастрофа на космодромі Байконур
24 жовтня 1960 р. на 41-му майданчику полігону Тюра-Там (майбутній космодром Байконур) під час підготовки до першого пуску міжконтинентальної балістичної ракети Р-16, яка стояла на стартовому столі з великою кількістю цивільних і військових фахівців навколо, у 18 годин 45 хвилин відбувся несанкціонований запуск маршового двигуна другого ступеня ракети.
Потужний вогняний струмінь миттєво зруйнував розташовані нижче баки окиснювача і пального першого ступеня, зайнялося 120 т компонентів палива, спричинивши вибух і сильну пожежу.
У найбільшій у світі катастрофі на ракетному полігоні загинуло 92 людини. З тих часів у пам’ять про загиблих у цей день на Байконурі не відбуваються пуски.
2 лютого, 1961 Перший пуск ракети Р-16 (8К64) (SS-7)
Під час льотних випробувань першої міжконтинентальної ракети розроблення ОКБ-586 було немало аварійних пусків, коли ракета Р-16 «вчилася літати». 2 лютого 1961 р. відбувся перший успішний пуск ракети Р-16 (8К64) за програмою льотно-конструкторських випробувань. Після закінчення льотних випробувань ракету Р-16 було прийнято на озброєння (перебувала на бойовому чергуванні з квітня 1961 р. до 1967 р.).
10 жовтня, 1961 Перший пуск ракети Р-16У (8К64У) (SS-7) з наземного старту
Ракету Р-16У (8К64У) було розроблено як для наземного, так і для шахтного старту. 10 жовтня 1961 р. відбувся перший пуск ракети Р-16У з наземного старту.
12 січня, 1962 Перший пуск ракети Р-14У (8К65У) (SS-5) з наземного старту
Ракету Р-164У (8К65У) було уніфіковано для наземного і шахтного стартів. 12 січня 1962 р. здійснено перший пуск ракети Р-14У з наземного старту.
16 березня, 1962 Виведено на орбіту КА ДС-2 («Космос-1»)
16 березня 1962 р. ракета-носій «Космос» (63С1/SL-7) вивела на орбіту перший космічний апарат розроблення ОКБ-586 – ДС-2 («Космос-1»). Ця подія не лише ознаменувала собою появу в країні другої космічної ракети-носія (після Р-7 ОКБ-1), але і новий етап у розвитку ОКБ-586, яке показало свої можливості у сфері ракетно-космічної техніки і мирного дослідження космосу.
Ракета-носій 63С1 (11К63) стала першим космічним носієм, який створило ОКБ-586 шляхом встановлення на одноступеневу бойову ракету додаткового ступеня. Цю РН легкого класу планували використовувати для запуску космічних апаратів на низькі навколоземні орбіти.
Виведений на орбіту супутник ДС-2 мав вигляд сферичного контейнера зі стрижневими антенами, мав масу 47 кг, і його було оснащено передатчиком системи «Маяк» із живленням від акумуляторних батарей. Супутник започаткував велике сімейство різних, як за конструкцією так і за призначенням, космічних апаратів, розроблених надалі в ОКБ-586.
13 липня, 1962 Льотно-конструкторські випробування ракети Р 16У (8К64У) (SS-7) з шахтної пускової установки
13 липня 1962 р. розпочато льотно-конструкторські випробування ракети Р-16У (8К64У) з шахтної пускової установки на НДВП-5 – уперше здійснено пуск МБР з шахтної пускової установки зі стартом на бугелях по напрямним.
28 вересня, 1963 Розпочато льотно-конструкторські випробування ракети Р-36 (8К67) (SS-9 Mod 1,2)
Відпрацювання бойового ракетного комплексу та ракети Р 36 здійснювали на НДВП-5 (Байконур). Перший пуск ракети відбувся 28 вересня 1963 р., а закінчилися льотно-конструкторські випробування у травні 1966 р. За цей період здійснено 85 пусків, з яких було 14 відмов. 7 з них відповідають першим 10 пускам. Перший пуск льотної ракети не відбувся через займання ракети на стартовому столі внаслідок неправильно спроєктованого газовідвідного пристрою стартового стола.
18 серпня, 1964 Розпочато льотно-конструкторські випробування РН «Космос-2» (11К65) (SL-8)
Льотно-конструкторські випробування ракети 11К65 було розпочато 18 серпня 1964 р. на НДВП-5 (Байконур). До 1999 р. було здійснено більше ніж 500 пусків РН, запущено більше ніж 1000 космічних апаратів, що є найвищим показником для усіх вітчизняних РН. За оцінюваннями американських фахівців, які здійснювали порівняльний аналіз 18 типів РН легкого класу, на цей час це одна з найнадійніших РН у світі у своєму класі.
13 липня, 1965 Успішний пуск ракети Р-36 (8К67) (SS-9 Mod 1,2) з шахтної пускової установки типу ОС
13 липня 1965 р. здійснено перший успішний пуск ракети Р-36 (8К67) з ШПУ типу ОС на НДВП-5 (Байконур). Груповий шахтний комплекс з одиночними пусковими установками складався з 6 ШПУ, розосереджених на 8–10 км одна від одної, дистанційно керованих з єдиного підземного командного пункту.
Кожна ШПУ типу ОС складалася з оголовка і вертикального стовбура, у якому було розміщено пусковий стакан з напрямними і газовідбивачем. Пускову установку перекривав спеціальний захисний пристрій (дах) зсувного типу, який забезпечував герметизацію стовбура шахти і захист ракети від зовнішніх умов та уражальних факторів ядерного вибуху. Підготовку до пуску і пуск ракети могли здійснювати дистанційно – з командного пункту бойового ракетного комплексу або автономно – з кожної стартової позиції з оголовка ПУ. У заправленому стані ракета могла перебувати 7 років і бути готовою до пуску за 5 хвилин.
19 жовтня, 1965 Виведено на орбіту КА ДС-У2-В («Космос-93»)
19 жовтня 1965 р. виведено на орбіту космічний апарат ДС-У2-В («Космос-93»), уперше створений на базі уніфікованої платформи ДС-У2.
Уніфіковану супутникову платформу модифікації ДС-У2 створювали для проведення наукових експериментів, які потребують значного строку, активного існування апарата в космосі, для чого її конструкцію було оснащено сонячною енергоустановкою на основі батареї фотоперетворювачів.
КА ДС-У2-В було призначено для визначення вібраційних перевантажень, яких зазнавав космічний апарат під час виведення на орбіту з шахтного стартового комплексу, і дослідження розповсюдження електромагнітних хвиль в іоносфері й у верхніх шарах атмосфери.
1 грудня, 1965 Розпочато льотно-конструкторські випробування ракети Р-36 орбітальної (8К69) (SS-9 Mod 3)
Льотні випробування ракети Р-36 орбітального варіанта було розпочато у грудні 1965 року. Під час випробувань запустили 19 ракет, 4 пуски були аварійними, переважно, з виробничих причин.
Льотні випробування було завершено 20 травня 1968 р. Постановою Уряду від 19 листопада цього ж року ракету Р 36 під індексом 8К69 прийнято на озброєння. Перша і єдина бригада з орбітальними 8К69 заступила на бойове чергування 25 серпня 1969 р. на НДВП-5. У складі бригади було розгорнуто 18 пускових установок.
Орбітальні ракети 8К69 було знято з бойового чергування у січні 1983 р. у зв’язку з укладанням Договору про обмеження стратегічних озброєнь (ОСО-2), у якому було обговорено заборону на подібні системи.
21 березня, 1967 Виведено на орбіту КА ДС-МО («Космічна стріла»)
Ракетою-носієм «Космос» виведено на орбіту малий оптичний супутник ДС-МО, призначений для вивчення верхньої атмосфери Землі у видимому і пограничних до нього діапазонах для подальшої інтерпретації одержаних даних для потреб служби прогнозу погоди.
За умовами експерименту було потрібно запустити супутник на мінімально можливу висоту, забезпечивши при цьому необхідну тривалість балістичного існування і визначену орієнтацію у просторі. Для задоволення цих специфічних вимог спеціалісти ОКБ-586 запропонували нетривіальне технічне рішення – застосувати для орієнтації і стабілізації супутника аерогіроскопічну систему керування. Такого рішення до того часу ще не знала світова космічна техніка. Одним з виконавчих елементів став аеростабілізатор у вигляді порожнього зрізаного конуса, винесеного на декілька метрів вздовж поздовжньої осі супутника перпендикулярно до лінії візування апаратури цільового призначення і протилежно до напрямку польоту (звідси походить і неофіційна назва супутника – «Космічна стріла»).
Супутник успішно виконав поставлені завдання, перевищивши майже вдвічі першопочаткову програму експерименту.
1 жовтня, 1967 Розпочато льотно-конструкторські випробування ракети РТ-20П (8К99) (SS-X-15)
Двоступеневу МБР РТ-20П (8К99) легкого класу масою 31 т і з максимальною дальністю стрільби, яка дорівнює 9000 км, створювали для застосування у складі мобільного комплексу стратегічного призначення на гусеничному шасі.
ЛКВ ракети 8К99 розпочали з жовтня 1967 р. на 53 НДВП (м. Плесецьк). Надалі було прийнято рішення про виготовлення і постачання Міністерству оборони одного рухомого бойового ракетного комплексу 8К99 для проведення дослідної військової експлуатації, а ряд нових технічних рішень надалі застосували і розвинули у конструкціях наступних поколінь рідинних і твердопаливних ракет розроблення КБ «Південне».
Уперше дві самохідні установки з макетами ракет РТ-20П було показано на військовому параді у Москві 7 листопада 1967 р. У США нову зброю назвали «Залізною дівою». Складно було уявити, що ця ракета має міжконтинентальну дальність польоту.
9 серпня, 1968 Перший пуск МБР 8К67П (SS-9 Mod 1,2) з розділюваною головною частиною
Ракета 8К67П була модифікацією ракети 8К67, оснащеної розділюваною головною частиною (РГЧ) без індивідуального наведення блоків на цілі. Ракету було розроблено у надкороткі строки.
Перший пуск ракети 8К67П з дослідною конструкцією РГЧ відбувся 9 серпня 1968 року. Незважаючи на те, що розроблена, випробувана і прийнята на озброєння конструкція була далеко не досконалою, бойова ефективність ракети 8К67П в умовах протидії ПРО була приблизно вдвічі вищою, ніж ефективність ракети 8К67.
26 жовтня 1970 р. постановою Уряду ракету Р-36 (8К67П) з розділюваною головною частиною прийнято на озброєння (перебувала на бойовому чергуванні до 1979 р.).
14 жовтня, 1969 Виведено на орбіту перший КА за програмою «Інтеркосмос»
14 жовтня 1969 р. з космодрому Капустин Яр ракета-носій 11К63 («Космос») (SL-7) вивела на орбіту КА «Інтеркосмос-1» (ДС-УЗ-ИК-1), розроблення КБ «Південне», призначений для досліджень короткохвильового випромінювання Сонця, яке можна спостерігати лише за межами атмосфери.
В рамках реалізації програми «Інтеркосмос» з жовтня 1969 року до грудня 1991 року було запущено 25 штучних супутників Землі, причому 22 створили у КБ «Південне» і виготовили на ВО «Південний машинобудівний завод». Це були КА на трьох уніфікованих платформах ДС-У1, ДС-У2, ДС-У3, а згодом – з використанням автоматичних універсальних орбітальних станцій.
24 листопада, 1970 Успішний запуск блока Е (SL-15)
24 листопада 1970 р. проведено перший успішний запуск ракетою-носієм «Союз» блока Е на навколоземну орбіту. Другий пуск відбувся 26 лютого 1971 р., третій – 12 серпня 1971 р. Усі випробування були успішними. Блок Е у складі місячного корабля повністю підтвердив свою працездатність, правильність закладених у нього технічних рішень, і був готовий до роботи у складі космічної системи Н1-Л3.
18 грудня, 1970 Виведено на орбіту КА «Цілина-Д»
У середині 60-х рр. перед ОКБ-586 уперше постало завдання розробити не експериментальний супутник, а одну зі складових частин розгалуженої космічної системи, що містить угрупування супутників у різних орбітальних площинах. Тема одержала назву «Цілина».
У складі системи використовували космічні апарати двох типів – оглядового і детального спостереження (відповідно «Цілина-О» і «Цілина-Д»).
18 грудня 1970 р. ракетою-носієм «Восток-2М» виведено на орбіту космічний апарат детального радіотехнічного спостереження «Цілина-Д», а у 1976 р. космічну систему «Цілина-Д» було прийнято на озброєння.
Базова частина супутника «Цілина-Д» стала одним з космічних довгожителів – вона перебувала у виробництві більше ніж тридцять років, і за цей час її виводили у космос більше ніж 80 разів. Це – рекорд для підприємства.
29 жовтня, 1971 Головним конструктором КБ «Південне» призначено В.Ф. Уткіна
29 жовтня 1971 р. Головним конструктором і начальником КБ «Південне» призначено Володимира Федоровича Уткіна (1923–2000).
Прийшовши на підприємство у 1952 р., В.Ф. Уткін пройшов у КБ «Південне» усі щаблі, не пропустивши жодного, – від інженера до Головного. До моменту свого призначення він майже три з половиною роки працював першим заступником М.К. Янгеля, став доктором технічних наук, лауреатом Ленінської премії, Героєм Соціалістичної Праці. Його кандидатуру на Головного підтримало і керівництво «Південмашу».
27 грудня, 1971 Виведено на орбіту КА «Ореол-1»
27 грудня 1971 р. ракетою-носієм 11К65М (SL-8) виведено на орбіту КА «Ореол-1», який розробило КБ «Південне» разом із Французьким космічним центром в рамках комплексного проєкту «Аркад».
Для забезпечення реалізації проєкту КБ «Південне» розробило ряд супутників – «Ореол-1», «Ореол-2» й «Ореол-3» – для вивчення авроральних явищ, у тому числі і полярних сяйв, у верхніх широтах Землі. За допомогою комплексів наукової апаратури, встановлених на космічних апаратах, було виявлено нові типи природних низькочастотних хвильових випромінювань і уперше зареєстровано плазмові ефекти в магнітосфері.
1 грудня, 1972 Розпочато льотно-конструкторські випробування ракетного комплексу МР-УР100 (15А15) (SS-17 Mod 1,2)
У серпні 1968 р. перед КБ «Південне» на конкурсних умовах постає завдання модернізувати ракетний комплекс «чужого» розроблення, встановивши в модернізовані шахтні споруди для ракет УР-100 нові, більш сучасні і ефективні міжконтинентальні ракети.
КБ «Південне» з поставленим завданням успішно впоралося. Льотні випробування ракети МР УР100 (15А15) було розпочато у грудні 1972 р., та вони були успішними. У 80-ті роки комплекс з легкою ракетою 15А15 здали на озброєння.
На знову створеному РК було впроваджено мінометний старт ракети з транспортно-пускового контейнера за допомогою порохових акумуляторів тиску, а схемно-конструктивні рішення, що лежали в основі ракети 15А15 виявилися настільки перспективними, відпрацьованими і перевіреними в експлуатації, що надалі їх було застосовано для усіх наступних стратегічних ракетних комплексів розроблення КБ «Південне».
21 січня, 1973 Перший пуск ракети 15А14 (SS-18 Mod 1,2) за мінометною схемою старту
Льотні випробування комплексу Р-36М з ракетою 15А14 було розпочато 21 січня 1973 року на НДВП-5 (Байконур), та вони тривали до 1976 р. Під час випробувань проведено 43 пуски, з них 36 були успішними.
Ракети 15А14 було оснащено десятиблоковою розділюваною головною частиною з індивідуальним наведенням кожного бойового блока на цілі. Мінометний старт важкої рідинної ракети з транспортно-пускового контейнера було застосовано уперше у світовій практиці.
30 грудня 1975 р. постановою Уряду ракетний комплекс Р-36М (15А14) прийнято на озброєння (перебував на бойовому чергуванні до 1983 р.).
19 квітня, 1973 Виведено на орбіту КА «Інтеркосмос-Коперник-500»
19 квітня 1973 р. ракетою-носієм виведено на орбіту космічний апарат ДС-У2-ИК-8. Космічний експеримент, який підготували польські і радянські фахівці, присвятили 500-річчю від дня народження великого польського ученого Миколи Коперника.
За допомогою супутника одержано дані про спорадичне радіовипромінювання Сонця, здійснено систематичне вивчення параметрів іоносфери на висоті від 200 до 1500 км у період мінімуму сонячної активності.
Під час експерименту було відкрито новий тип радіошумів в іоносфері – хвиль Бернштейна – і значну поляризацію сплесків III типу на частотах в діапазоні від 2 до 4 МГц.
19 квітня, 1975 Виведено на орбіту перший індійський супутник «Аріабхата»
19 квітня 1975 р. ракетою-носієм 11К65М виведено на орбіту перший індійський супутник «Аріабхата», створений за наукового і технічного сприяння КБ «Південне».
Використовуючи накопичений досвід проєктування космічних апаратів, КБ «Південне» надало індійській стороні консультаційну допомогу у виборі конструкції КА, у міцнісних і теплових розрахунках, в оцінюванні динамічних характеристик, а також виконало конструктивне й електричне ув’язування КА з ракетою-носієм, взяло участь в експериментальному наземному відпрацюванні, розробленні експлуатаційної документації, забезпечило роботи на космодромі і в початковій фазі керування КА на орбіті.
19 червня, 1976 Виведено на орбіту КА «Інтеркосмос-15»
У 1973 році було розпочато розроблення автоматичних універсальних орбітальних станцій. У результаті проєктних пророблень кількість встановлюваних на борту космічного апарата наукових приладів збільшилася від декількох одиниць до двох десятків і більше, що дозволило реалізувати комплексний характер виконуваних експериментів.
19 червня 1976 р. ракетою-носієм «Космос-2» (11К65М/SL-8) було успішно здійснено перший запуск КА на базі платформи АУОС-3 («Інтеркосмос-15»).
24 липня, 1977 Перший пуск ракети-носія «Циклон-3» (11К68/ SL-14)
У другій половині 60-х рр. виникає потреба створити ракету-носій з високими енергетичними можливостями для запуску космічних апаратів УСК-МО системи раннього виявлення запуску балістичних ракет. Таку РН було уже швидко створено на базі орбітального варіанта Р-36 із застосуванням розгінного ступеня, який одержав індекс С5М, а сама ракета-носій – індекс 11К68 («Циклон-3»).
24 липня 1977 р. здійснено перший пуск ракети-носія «Циклон-3» з космодрому Плесецьк.
Постійна штатна експлуатація КРК «Циклон-3» розпочалася у 1980 р. у складі системи радіотехнічного спостереження «Цілина-Д» з однойменним КА розроблення КБ «Південне», потім у складі метеорологічних систем і систем зв’язку. Згодом за допомогою РН «Циклон-3» було запущено у космос перші українські КА «Січ-1» (1955) і «Січ-1М» (2004).
1 жовтня, 1977 Льотні випробування ракетних комплексів Р-36М УТТХ (15А18/SS-18 Mod 4) і МР-УР100 УТТХ (15А16 /SS-17 Mod 3)
Після прийняття на озброєння комплексів з ракетами Р-36М (15А14) і МР-УР100 (15А15) КБ «Південне» доручено роботу з покращення тактико-технічних характеристик цих самих комплексів (постанова Уряду від 16 серпня 1976 р.).
Модернізація обох ракетних комплексів мала на меті істотно збільшити ефективність їх бойового застосування за мінімальних дороблень і стосувалася, зокрема, РГЧ і ступенів розведення.
Льотні випробування обох ракетних комплексів було розпочато у жовтні 1977 р. і завершено у вересні (15А16) і у листопаді (15А18) 1979 р. відповідно.
17 грудня 1980 р. постановою Уряду ракетні комплекси Р-36М УТТХ (15А18) і МР-УР100 УТТХ (15А16) прийнято на озброєння.
28 вересня, 1978 РКК «Тайфун-1» прийнято на озброєння
На початку 70-х рр. було розроблено друге покоління юстувальних і калібрувальних космічних засобів – ракетно-космічного комплексу «Тайфун».
Льотні випробування космічних апаратів комплексу «Тайфун-1» було розпочато 18 червня 1974 р. 28 серпня 1978 р. ракетно-космічний комплекс «Тайфун-1» з апаратами «Тайфун-1А» і «Тайфун-1В» було прийнято на озброєння.
7 червня, 1979 Виведено на орбіту індійський супутник «Бхаскара-1»
Супутник, виведений на орбіту ракетою-носієм «Інтеркосмос» 7 червня 1979 р., одержав назву «Бхаскара» на честь індійського астронома і математика ХІ століття.
Космічний апарат було призначено для експериментального відпрацювання системи дистанційного зондування Землі в інтересах дослідження природних ресурсів. Це другий КА, який став результатом спільних робіт фахівців КБ «Південне» й Індійської організації космічних досліджень уряду Індії.
26 грудня, 1979 Перший пуск командної ракети 15А11 (SS-17) системи «Периметр»
Розроблення спеціальної командної ракетної системи, яка одержала назву «Периметр», задали КБ «Південне» у 1974 р. Ракету 15А11 створено на базі МБР 15А16 шляхом оснащення її спеціальною телекомунікаційною головною частиною 15Б99 з потужним радіопередавальним пристроєм.
Перший пуск командної ракети з еквівалентом передатчика було успішно здійснено 26 грудня 1979 р. Під час ЛКВ було перевірено розроблені і реалізовані складні алгоритми сполучення усіх систем, які брали участь у пуску, можливість забезпечення ракетою заданої траєкторії польоту ГЧ 15Б99, роботу усіх службових систем ГЧ у штатному режимі, підтверджено правильність прийнятих технічних рішень.
Комплекс командної ракети 15А11 системи «Периметр», прийнятий на озброєння у січні 1985 р., перебував на бойовому чергуванні до 1995 р.
26 жовтня, 1982 Розпочато льотно-конструкторські випробування ракети Р-23 (15Ж44/SS-24)
В ескізний проєкт комплексу з твердопаливною ракетою 15Ж44 закладали усі найкращі наробки кооперації до цього часу. Також ескізний проєкт затвердив застосування на ракеті 15Ж44 нового способу керування польотом І і ІІ ступеня – відхиленням головного відсіку.
Перший пуск ракети 15Ж44 відбувся 26 жовтня 1982 р. на полігоні Плесецьк і був частково успішним, але, найголовніше, в умовах реального пуску було підтверджено працездатність прийнятого способу керування польотом.
Незважаючи на позитивні результати льотних випробувань, комплекс РТ-23 не було прийнято на озброєння, проте саме розроблення цього комплексу сприяло появі до кінця 80-х рр. відомого БРРК «Скальпель».
28 вересня, 1983 Виведено на орбіту КА «Океан-01»
28 вересня 1983 р. ракетою-носієм «Циклон-3» (11К68/SL-14) виведено на орбіту КА «Океан-01». Усього було виготовлено і запущено 6 космічних апаратів «Океан-01».
Інформацію від цих КА використовували для регулярного складання середньо- і довготривалих прогнозів льодової обстановки в Арктиці, в інтересах забезпечення морських операцій, для проведення судів в екстремально важких умовах (зокрема в районі острова Врангеля у 1983 р., в Охотському морі, Татарському проливі і в Антарктиці у 1985 р.). Під час спостереження за сушею КА давали корисну інформацію щодо геологічних і ґрунтових структур, ступеня вологості ґрунтів, динаміки розвитку льодового покриву на внутрішніх морях, озерах і ріках, контролю динаміки паводкових процесів.
18 січня, 1984 Запуск МБР 15Ж52 (SS-24 Mod 1) із залізничної пускової установки
18 січня 1984 р. розпочато льотно-конструкторські випробування ракетного комплексу РТ-23 з ракетою 15Ж52 (SS-24 Mod 1).
У процесі проведення випробувань підтверджено принципову можливість пуску ракет 15Ж52 залізничного базування, а також правильність основних технічних рішень, закладених в ракету і пусковий модуль. Одержано дослідні дані для оцінювання впливу старту ракети на агрегати пускового модуля і на залізничний шлях.
27 лютого, 1985 Розпочато льотно-конструкторські випробування БЗРК РТ-23УТТХ (15Ж61/SS-24 Mod 3)
Ракету РТ-23УТТХ (15Ж61/SS-24 Mod 3) для залізничного комплексу було створено у короткі строки за рахунок запозичення раніше відпрацьованих технічних рішень. Стійкість її конструкції до уражальних факторів ядерного вибуху було забезпечено на рівні, оптимальному для рухомих стартів.
27 лютого 1985 р. успішно проведено перший пуск ракети 15Ж61. Враховуючи позитивні результати випробувань, у листопаді 1989 р. БЗРК з ракетою 15Ж61 прийнято на озброєння.
13 квітня, 1985 Розпочато льотно-конструкторські випробування РН «Зеніт-2» (11К77/SL-16)
13 квітня 1985 р. проведено перший пуск ракети середнього класу 11К77 (SL-16) на екологічно чистих компонентах палива, що стала першою у сімействі РН «Зеніт».
Високі енергетичні характеристики ракети, унікальна точність виведення космічних апаратів, повністю автоматизований «безлюдний» старт, екологічно чисті компоненти палива – ці й інші переваги ракети й усього комплексу зробили «Зеніт» відомим у світі.
21 березня, 1986 Льотно-конструкторські випробуваня комплексу Р-36М2 («Воєвода») (SS-18 Mod 5,6)
21 березня 1986 р. було розпочато льотно-конструкторські випробування комплексу Р-36М2 (ракетний комплекс «Воєвода») і відбувся перший успішний пуск МБР 15А18М. Усього за програмою льотних випробувань провели 26 пусків, з них 20 успішних. 11 серпня 1988 р. ракетний комплекс Р-36М2 «Воєвода» (15А18М) було прийнято на озброєння.
За своїми високими бойовими і експлуатаційними характеристиками ракетний комплекс не мав аналогів у світовому ракетобудуванні (покращена бойова готовність і точність влучання, висока стійкість ракети в польоті, захищеність ПУ і КП від уражальних факторів ядерного вибуху, оперативність і гнучкість бойового керування під час пусків по плановим і неплановим цілям, енергетичні характеристики ракети з бойовими блоками збільшеної потужності). Не випадково, проаналізувавши характеристики комплексу, американські спеціалісти дали йому назву, яка говорить сама за себе, – «Сатана».
31 липня, 1986 Початок випробувань ракетного комплексу РТ-23УТТХ (15Ж60/SS-24 Mod 2)
Можливості промисловості щодо виготовлення надійної і стійкої до факторів ядерного вибуху елементної бази, високоенергетичних сумішевих твердих палив, конструкційних, ерозійностійких і теплозахисних матеріалів покращилися.
Це дозволило створити ракетний комплекс РТ-23УТТХ (15Ж60) – «Молодець», який за своїми характеристиками не поступався РК США – МХ. Спільні льотні випробування ракетного комплексу РТ-23УТТХ (15Ж60) було розпочато 31 липня 1986 р. У 1989 р. комплекс прийнято на озброєння (перебував на бойовому чергуванні до 1999 р.).
15 травня, 1987 Успішний пуск РН «Енергія» (11К25/SL-17)
15 травня 1987 р. відбувся успішний пуск ракети-носія «Енергія» (11К25), яку створила у 70-80-х рр. кооперація на чолі із НВО «Енергія». РН було призначено для виведення пілотованого орбітального корабля «Буран» масою до 100 тонн на низькі навколоземні орбіти.
Це була ракета-носій, виконана за пакетною схемою з центрального киснево-водневого ракетного блока Ц і чотирьох бокових ракетних киснево-гасових модулів – блоку А, які утворили перший ступінь. Як прототип модульної частини блока А обрали перший ступінь РН «Зеніт», який на той час розробляло КБ «Південне».
Враховуючи випереджальне розроблення РН «Зеніт», було проведено повне відпрацювання усіх, прийнятих під час створення першого ступеня, інноваційних технічних рішень до початку льотних випробувань РН 11К25.
1 квітня, 1990 Початок полігонних випробувань вітроагрегату «АВЭ-100А»
Перший у СРСР вітроагрегат «АВЭ-100А» з автономним навантаженням було виготовлено і встановлено у квітні 1990 р. на вітрополігоні Павлоградського механічного заводу.
У конструкцію вітроелектричної установки, системи електроустаткування та керування було закладено оригінальні технічні рішення, що не мають аналогів у світовій вітроенергетиці, розроблені з урахуванням наявного досвіду у ракетно-космічній галузі і з використанням основних комплектувальних елементів ракетної техніки.
22 листопада, 1990 Призначення С.М. Конюхова начальником КБ «Південне»
Наприкінці 1990 р. Генеральний конструктор КБ «Південне» В.Ф. Уткін ухвалює пропозицію керівництва Міністерства загального машинобудування очолити Центральний науково-дослідний інститут машинобудування (ЦНДІмаш).
Виконавцем обов’язків, а з 11 січня 1991 р. Генеральним конструктором КБ «Південне» призначено С.М. Конюхова (1937-2011). На його долю прийшлася тяжка місія: зберегти і розвинути КБ «Південне» в період кардинальних політичних і економічних перетворень в країні.
1 грудня, 1991 Виготовлено перший тролейбус – ЮМЗ-Т1
У грудні 1991 р. за конструкторською документацією КБ «Південне» на ВО ПМЗ виготовлено перший зразок двосекційного міського тролейбуса ЮМЗ-Т1.
У 1993 р., після того, як він пройшов полігонні й експлуатаційні випробування із пасажирами на міських маршрутах, Державна приймальна комісія допустила тролейбус ЮМЗ-Т1 до серійного виготовлення.
18 грудня, 1991 Виведено на орбіту КА «Інтеркосмос-25»
18 грудня 1991 р. ракетою-носієм 11К68 (SL-14) виведено на орбіту космічний апарат АУОС-3-АП-ИК, що одержав назву «Інтеркосмос-25», призначений для проведення активного плазмового експерименту з дослідження ефектів штучного впливу модульованих електронних та іонних пучків на іоносферу і магнітосферу Землі й більш глибокого вивчення електродинамічного зв’язку авроральної іоносфери і магнітосфери.
Детальний аналіз одержаної в результаті польоту КА інформації підтвердив повний успіх наміченої програми досліджень.
1 січня, 1993 Виготовлено перший зразок тролейбуса ЮМЗ-Т2
У січні 1993 р. на ВО ПМЗ за конструкторською документацією КБ «Південне» виготовили перший зразок тролейбуса ЮМЗ-Т2. Цей тролейбус відповідав усім естетичним вимогам як щодо зовнішнього вигляду, так і щодо оформлення його інтер’єру, внутрішнього планування, вимогам ергономіки й безпеки.
Серійне виготовлення тролейбусів ЮМЗ-Т2 розпочали з 1998 р.
2 березня, 1994 Виведено на орбіту КА АУОС-СМ-КИ («Коронас-І»)
2 березня 1994 р. ракетою-носієм 11К68(SL-14) виведено на орбіту КА АУОС-СМ-КИ, призначений для комплексного наукового експерименту з дослідження активності Сонця. Після запуску з космодрому Плесецьк апарат одержав назву «Коронас-І» та успішно функціонував більше ніж шість років.
За період спостережень уперше було одержано дані про структуру корональних дір, спектроскопії високотемпературної сонячної плазми, зареєстровано і докладно вивчено сонячні спалахи і космічні гамма-спалахи.
31 серпня, 1995 Виведено на орбіту перший український супутник «Січ-1»
Для забезпечення реалізації пункту першої Національної космічної програми 31 серпня 1995 р. ракетою-носієм «Циклон-3» (SL-14) виведено на орбіту перший супутник під юрисдикцією незалежної України.
КА дистанційного зондування Землі «Січ-1», який розробило КБ «Південне» у тісній співпраці з суміжними підприємствами, успішно пропрацював на орбіті більше ніж 6 років. За час роботи супутника одержано великий обсяг цінної інформації для багатьох галузей народного господарства та науки.
1 жовтня, 1997 Виготовлено дослідні зразки зернозбирального комбайна «Славутич»
Підтримка в робочому стані і модернізація наявного парку сільськогосподарських машин, створення власної, конкурентоспроможної на внутрішньому й зовнішньому ринках зернозбиральної техніки стали основою для створення комбайнів «Славутич» КЗС-9-1. Роботи проводилися спільно з АТ «Херсонські комбайни». У жовтні 1997 р. було виготовлено перші дослідні зразки зернозбирального комбайна, згодом освоєно його серійне виготовлення.
За своїми агротехнічними і експлуатаційними характеристиками комбайн не поступається найкращим зарубіжним аналогам, має високу продуктивність, низькі втрати, високу якість зерна, яке обмолочується.
28 березня, 1999 Перший пуск РКН «Зеніт-3SL» за програмою «Морський старт»
28 березня 1999 р. РН «Зеніт-3SL» уперше стартувала з району екватора у Тихому океані з плавучої пускової платформи і вивела на перехідну до геостаціонарної орбіту корисний вантаж масою близько 4,5 тонни.
Унікальний за складністю проєкт виконано у тісній співпраці найбільших у світі аерокосмічних компаній: «Boeing» (США), «Kvaerner» (Норвегія), РКК «Енергія» (Російська Федерація), КБ «Південне» і ВО ПМЗ (Україна).
Перший демонстраційний пуск відкрив дорогу комерційному використанню комплексу «Морський старт». Усього в рамках проєкту було здійснено 36 запусків – 32 успішних, три аварійних і один частково успішний. Останній відбувся 27 травня 2014 року: на орбіту було виведено європейський супутник зв’язку Eutelsat 3В.
21 квітня, 1999 Перший комерційний пуск РН «Дніпро»
КБ «Південне» має величезний досвід і напрацьовані технології перетворення бойових ракет у космічні носії. У 1997 р. КБ «Південне» розпочало роботи з реалізації проєкту «Дніпро», основою якого стала знята з озброєння МБР 15А18, яка має високі енергетичні можливості, точність виведення і надійність у польоті.
21 квітня 1999 р. відбувся перший комерційний пуск РН «Дніпро» з британським КА «УоСАТ-12». Відмітними рисами КРК «Дніпро» є: короткий час підготовки ракети до пуску, тривале перебування ракети у заправленому стані у пусковій установці в постійній готовності до пуску, можливість заміни КА і космічної головної частини без зливу ракетного палива і зняття з пускової установки, проведення пуску в будь-яких погодних умовах.
17 липня, 1999 Виведено на орбіту КА «Океан-О»
У 1999 р. остаточно завершено розроблення і 17 липня здійснено запуск ракетною-носієм «Зеніт» (SL-16) космічного апарата «Океан-О» – найбільшого з таких, що створило КБ «Південне».
У його складі 13 унікальних дослідних приладів, які дозволяють здійснювати комплексні синхронні дослідження у видимому, інфрачервоному і мікрохвильовому діапазонах, а також синхронні (космос –Земля) спостереження з використанням даних з наземних платформ.
1 березня, 2002 Уведено в експлуатацію перший вітроагрегат «АВЭ-250С» на Чукотці
У травні 1992 р. КБ «Південне» розпочало випуск дослідної партії вітроагрегатів «АВЭ-250С» з удосконаленою конструкцією, системами електроустаткування і керування. У 1994 р. за участю спеціалістів КБ «Південне» побудовано ВЕС «Заполярная» у районі м. Воркути (Російська Федерація) у складі шести вітроагрегатів «АВЭ-250С».
У 2000 р. розгортається будівництво вітростанції на Чукотці (Російська Федерація). У березні 2002 р. уведено в експлуатацію перший вітроагрегат «АВЭ-250С» Чукотської ВЕС, а вже у жовтні усі 10 вітроагрегатів вітростанції стали до роботи.
1 лютого, 2004 Виготовлено перший тролейбус Е-186 з низькою підлогою
У червні 2002 р. КБ «Південне» завершило і передало у виробництво на ВО ПМЗ конструкторську документацію на тролейбус Е-186. У лютому 2004 р. виготовлено перший тролейбус з низькою підлогою, пристосований для перевезення людей з особливими потребами в інвалідному візку.
24 грудня, 2004 Виведено на орбіту КА «Січ-1М»
24 грудня 2004 р. з космодрому Плесецьк було здійснено пуск ракети-носія «Циклон-3» (SL-14) з космічним апаратом «Січ-1М» і мікросупутником КС5МФ2, які розробило КБ «Південне».
КА «Січ-1М» було призначено для проведення комплексних досліджень суші, морів, океанів, досліджень атмосфери й іоносфери, пошуку корисних копалин.
Мікросупутник було створено на замовлення Національного космічного агентства України та призначено для вирішення окремих завдань дистанційного зондування Землі за допомогою мініатюрної телевізійної камери і проведення експериментальних досліджень новітніх мікросупутникових технологій.
1 грудня, 2005 Виготовлено перший зразок автобуса А-186 з низькою підлогою
Новою сторінкою для розробників транспортних засобів КБ «Південне» стала робота зі створення міського автобуса А-186 з низьким рівнем підлоги. Перший зразок міського автобуса з низькою підлогою та пристроєм для в’їзду в салон людини з особливими потребами в інвалідному візку виготовило ВО ПМЗ у грудні 2005 р. Після того, як автобус пройшов повний цикл приймально-здавальних робіт, розпочали виготовляти дослідно-промислову партію таких автобусів.
17 квітня, 2007 Виведено на орбіту КА «Єгиптсат-1»
17 квітня 2007 р. ракетою-носієм «Дніпро» здійснено запуск КА «Єгипсат-1», який розробили фахівці КБ «Південне» на замовлення Національного управління з дистанційного зондування Землі і космічним дослідженням Єгипту.
Супутник «Єгиптсат-1» передбачає виконання комплексу складних за складом і різнопланових за характером робіт і містить корисне навантаження, зокрема багатозональний сканувальний пристрій, сканер середнього інфрачервоного діапазону і апаратуру електронної пошти.
28 квітня, 2008 Перший пуск РКП «Зеніт-3SLБ» за програмою «Наземний старт»
Ініційовану КБ «Південне» ідею модернізувати морський РКП «Зеніт-3SL» під комерційні запуски з космодрому Байконур за максимально можливої уніфікації і наземної інфраструктури КРК для створення необхідних умов для роботи з сучасними КА було реалізовано у проєкті «Наземний старт».
28 квітня 2008 р. відбувся перший комерційний пуск РКП «Зеніт-3SLБ» з ізраїльським КА АМОS-3 на борту. Після цього в рамках проєкту «Наземний старт» відбулося ще дев’ять успішних пусків.
1 вересня, 2010 Призначення О.В. Дегтярева керівником КБ «Південне»
Наказом Національного космічного агентства України з 1 вересня 2010 р. Генеральним конструктором – Генеральним директором Державного підприємства «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля» призначено Олександра Вікторовича Дегтярева (1951-2020).
Дегтярев О.В. пройшов школу проєктування, конструювання і експериментального відпрацювання ракетних комплексів стратегічного і космічного призначення. Зробив великий практичний внесок у розроблення і модернізацію ракетних комплексів з ракетами сімейства SS-17, SS-18 і SS-24 (за класифікацією НАТО), а також проєктів з модернізації і комерційного використання космічних ракетних комплексів сімейства «Зеніт», «Дніпро», ряду космічних апаратів і супутникових систем. З ініціативи Дегтярева О.В. на підприємстві було організовано службу маркетингу і зовнішньоекономічної діяльності. За його активною участю налагоджено міцні контакти з багатьма світовими компаніями космічного профілю, космічними агентствами багатьох країн і організаціями Європи, США, Єгипту, Японії, Республіки Корея та інших країн світу.
Зробив істотний внесок у створення відомих ракетно-космічних комплексів у міжнародній кооперації «Морський старт», «Наземний старт», «Дніпро», «Антарес», «Вега». Велику увагу приділяв реалізації перспективних космічних проєктів, проєктів створення власних КА і рушійних установок у комерційних цілях.
У 2020 р. наказом Президента України О.В. Дегтяреву посмертно присвоєно звання Герой України.
17 серпня, 2011 Виведено на орбіту КА «Січ-2»
17 серпня 2011 р. на пусковій базі «Ясний» проведено 17-й пуск РН «Дніпро» – на орбіти виведено сім космічних апаратів, серед яких і супутник «Січ-2», що розробило КБ «Південне».
Запуск КА «Січ-2» було присвячено 100-річчю від дня народження М.К. Янгеля.
13 лютого, 2012 Пуск РН «Вега» з маршовим двигуном 4-го ступеня, який розробило КБ «Південне»
У 2004 році КБ «Південне» підписало контракт з італійською фірмою «Фіат-Авіо» про розроблення і виготовлення льотної моделі маршового двигуна четвертого ступеня європейської ракети-носія «Вега».
13 лютого 2012 р. з космічного центру в Куру (Французька Гвіана) відбувся перший запуск РН «Вега» з маршовим двигуном 4-го ступеня, який успішно відпрацював згідно з заданою програмою і підтвердив свою надійність і високі технічні характеристики.
Цього ж року творчий колектив творців блока маршового двигуна було удостоєно Державної премії України.
21 квітня, 2013 Пуск РН «Антарес» з основною конструкцією першого ступеня, розробленою КБ «Південне»
У 2004 році КБ «Південне» підписало контракт з італійською фірмою «Фіат-Авіо» про розроблення і виготовлення льотної моделі маршового двигуна четвертого ступеня європейської ракети-носія «Вега».
13 лютого 2012 р. з космічного центру в Куру (Французька Гвіана) відбувся перший запуск РН «Вега» з маршовим двигуном 4-го ступеня, який успішно відпрацював згідно з заданою програмою і підтвердив свою надійність і високі технічні характеристики.
У результаті укладеного контракту КБ «Південне» з кооперацією українських підприємств стали розробниками основної конструкції першого ступеня РН «Антарес», а також окремих бортових систем, контрольно-перевірної і наземної апаратури.
21 квітня 2013 року з Центру космічних польотів на острові Воллопс успішно здійснено перший демонстраційний пуск РН «Антарес» з макетом вантажного корабля «Сигнус».
РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА
КБ «Південне» було створено у 1954 році на базі конструкторського відділу Південного машинобудівного заводу.
Першою розробкою КБ «Південне» стала ракета Р-12 (SS-4) – найпоширеніша ракета середньої дальності в Ракетних військах стратегічного призначення СРСР. Усього було створено чотири покоління ракетних комплексів різних видів базування зі стратегічними рідинними і твердопаливними ракетами – від перших ракет середньої дальності до орбітальних і міжконтинентальних з головними частинами, що відокремлюються, і засобами подолання протиракетної оборони. Проте з розпадом СРСР роботи зі створення ракетних комплексів стратегічного призначення було припинено.
У процесі створення бойових комплексів істотно зріс науково-технічний потенціал КБ «Південне» і його кооперації, що відкрило можливості здійснювати діяльність у ракетно-космічному напрямку. КБ «Південне» розробило і здало в експлуатацію ракетно-космічні комплекси «Космос», «Циклон-2» і «Циклон-3» з конверсійними ракетами-носіями на базі своїх бойових ракет. Ці ракети-носії широко використовувалися в радянських і перших міжнародних космічних програмах.
Важливу роль у розвитку радянської ракетної техніки відіграла створена КБ «Південне» екологічно чиста ракета-носій «Зеніт» з безлюдним автоматизованим стартом, здана в експлуатацію у 1985 році. Ця ракета стала однією із кращих ракет-носіїв у світі. Зв’язку із чотирьох перших ступенів носія було використано як розгінний ступінь космічної системи «Енергія-Буран».
Для забезпечення досліджень космосу і Землі КБ «Південне» розробило понад 80 типів космічних апаратів і автоматичних орбітальних станцій, що здійснювали дослідження космічного простору, дистанційне зондування поверхні Землі, вирішення завдань в інтересах оборони країни. Проведення великої кількості досліджень стало можливим завдяки розробленню КБ «Південне» уніфікованих супутникових платформ, що дозволяло використовувати комплекс забезпечувальних систем конструкції апарата й схеми керування бортовою апаратурою незалежно від конкретного наукового завдання.
Під час створення нових ракет виникла необхідність у розробленні двигунів для ракет підприємства. Наприкінці 1950-х років у складі КБ «Південне» було створено конструкторське бюро ракетних двигунів, яке розпочало розроблення рідинних двигунів, а починаючи з 1970-х років КБ «Південне» і Південмаш успішно зайнялися створенням твердопаливних двигунів. Сьогодні на їх рахунку близько 100 типів виготовлених ракетних двигунів.
У 1991 році, коли Україна одержала статус незалежної держави, було сформовано власну ракетно-космічну галузь на чолі з Національним космічним агентством. Її головні завдання – виконання національних космічних програм і реалізація великих ракетно-космічних проєктів у тісному співробітництві з міжнародним космічним співтовариством.
У перехідний період від головної організації в ракетобудівній галузі Радянського Союзу до підприємства незалежної України КБ «Південне» виконало ряд розробок для різних галузей економіки: були розроблені й виготовлені дослідні зразки пасажирського транспорту (автобуси і тролейбуси), що відповідали світовому рівню, вітроелектричні агрегати різної потужності і т.д.
Але головним завданням КБ «Південне» залишається діяльність у ракетно-космічній сфері. КБ «Південне» є основним виконавцем національних космічних програм. У його активі ‒ розроблення і запуск космічних апаратів дистанційного зондування Землі серії «Січ».
Підприємство успішно вийшло на міжнародний ринок пускових послуг. Так, удосконалена ракета-носій «Зеніт» стала ракетною складовою міжнародних програм «Морський старт» із запусками з екваторіальної зони Світового океану і «Наземний старт» ‒ з казахстанського космодрому Байконур.
У результаті дороблення бойових ракет, що знімаються з експлуатації, КБ «Південне» разом з партнерами з міжнародної компанії «Космотрас» створило конверсійну легку триступеневу ракету-носій «Дніпро», яку використовують у мирних цілях для запуску космічних апаратів різних країн світу.
У рамках міжнародного співробітництва підприємства за контрактом з Єгиптом було розроблено і виведено на орбіту космічний апарат «Єгиптсат-1», навчено єгипетський персонал, якому було передано керування супутником.
У 2000-х роках на підприємстві стали розробляти ракетні системи не тільки для власних ракет. Так, розроблений КБ «Південне» і виготовлений на ПМЗ рідинний ракетний двигун застосовують як маршовий на четвертому ступені європейської ракети-носія «Вега», пуски якої здійснюються з космодрому Куру. Для американської ракети «Антарес» КБ «Південне» розробило, а ПМЗ виготовляє конструкцію першого ступеня.
РОЗВИТОК ПІДПРИЄМСТВА
КБ «Південне» було створено у 1954 році на базі конструкторського відділу Південного машинобудівного заводу.
Першою розробкою КБ «Південне» стала ракета Р-12 (SS-4) – найпоширеніша ракета середньої дальності в Ракетних військах стратегічного призначення СРСР. Усього було створено чотири покоління ракетних комплексів різних видів базування зі стратегічними рідинними і твердопаливними ракетами – від перших ракет середньої дальності до орбітальних і міжконтинентальних з головними частинами, що відокремлюються, і засобами подолання протиракетної оборони. Проте з розпадом СРСР роботи зі створення ракетних комплексів стратегічного призначення було припинено.
У процесі створення бойових комплексів істотно зріс науково-технічний потенціал КБ «Південне» і його кооперації, що відкрило можливості здійснювати діяльність у ракетно-космічному напрямку. КБ «Південне» розробило і здало в експлуатацію ракетно-космічні комплекси «Космос», «Циклон-2» і «Циклон-3» з конверсійними ракетами-носіями на базі своїх бойових ракет. Ці ракети-носії широко використовувалися в радянських і перших міжнародних космічних програмах.
Важливу роль у розвитку радянської ракетної техніки відіграла створена КБ «Південне» екологічно чиста ракета-носій «Зеніт» з безлюдним автоматизованим стартом, здана в експлуатацію у 1985 році. Ця ракета стала однією із кращих ракет-носіїв у світі. Зв’язку із чотирьох перших ступенів носія було використано як розгінний ступінь космічної системи «Енергія-Буран».
Для забезпечення досліджень космосу і Землі КБ «Південне» розробило понад 80 типів космічних апаратів і автоматичних орбітальних станцій, що здійснювали дослідження космічного простору, дистанційне зондування поверхні Землі, вирішення завдань в інтересах оборони країни. Проведення великої кількості досліджень стало можливим завдяки розробленню КБ «Південне» уніфікованих супутникових платформ, що дозволяло використовувати комплекс забезпечувальних систем конструкції апарата й схеми керування бортовою апаратурою незалежно від конкретного наукового завдання.
Під час створення нових ракет виникла необхідність у розробленні двигунів для ракет підприємства. Наприкінці 1950-х років у складі КБ «Південне» було створено конструкторське бюро ракетних двигунів, яке розпочало розроблення рідинних двигунів, а починаючи з 1970-х років КБ «Південне» і Південмаш успішно зайнялися створенням твердопаливних двигунів. Сьогодні на їх рахунку близько 100 типів виготовлених ракетних двигунів.
У 1991 році, коли Україна одержала статус незалежної держави, було сформовано власну ракетно-космічну галузь на чолі з Національним космічним агентством. Її головні завдання – виконання національних космічних програм і реалізація великих ракетно-космічних проєктів у тісному співробітництві з міжнародним космічним співтовариством.
У перехідний період від головної організації в ракетобудівній галузі Радянського Союзу до підприємства незалежної України КБ «Південне» виконало ряд розробок для різних галузей економіки: були розроблені й виготовлені дослідні зразки пасажирського транспорту (автобуси і тролейбуси), що відповідали світовому рівню, вітроелектричні агрегати різної потужності і т.д.
Але головним завданням КБ «Південне» залишається діяльність у ракетно-космічній сфері. КБ «Південне» є основним виконавцем національних космічних програм. У його активі ‒ розроблення і запуск космічних апаратів дистанційного зондування Землі серії «Січ».
Підприємство успішно вийшло на міжнародний ринок пускових послуг. Так, удосконалена ракета-носій «Зеніт» стала ракетною складовою міжнародних програм «Морський старт» із запусками з екваторіальної зони Світового океану і «Наземний старт» ‒ з казахстанського космодрому Байконур.
У результаті дороблення бойових ракет, що знімаються з експлуатації, КБ «Південне» разом з партнерами з міжнародної компанії «Космотрас» створило конверсійну легку триступеневу ракету-носій «Дніпро», яку використовують у мирних цілях для запуску космічних апаратів різних країн світу.
У рамках міжнародного співробітництва підприємства за контрактом з Єгиптом було розроблено і виведено на орбіту космічний апарат «Єгиптсат-1», навчено єгипетський персонал, якому було передано керування супутником.
У 2000-х роках на підприємстві стали розробляти ракетні системи не тільки для власних ракет. Так, розроблений КБ «Південне» і виготовлений на ПМЗ рідинний ракетний двигун застосовують як маршовий на четвертому ступені європейської ракети-носія «Вега», пуски якої здійснюються з космодрому Куру. Для американської ракети «Антарес» КБ «Південне» розробило, а ПМЗ виготовляє конструкцію першого ступеня.