«ІНТЕРКОСМОСУ» – 50! – Державне підприємство «Конструкторське бюро «Південне» ім. М.К. Янгеля»

Прес-центр

Головна Прес-центр Новини«ІНТЕРКОСМОСУ» – 50!

Прес-центр

Головна Прес-центр Новини«ІНТЕРКОСМОСУ» – 50!

14.10.2019

«ІНТЕРКОСМОСУ» – 50!

14 жовтня 1969 року ракета-носій «Космос» вивела на орбіту космічний апарат ДС-УЗ-ІК-1 («Інтеркосмос-1»), у створенні якого, крім СРСР, взяли участь вчені Німецької Демократичної Республіки та Чехословаччини. Так було покладено початок реалізації багаторічної програми міжнародного співробітництва у вивченні фізичних властивостей верхньої атмосфери Землі і навколоземного космічного простору, а також у дослідженнях Землі з космосу.

Міжнародні контакти вчених і фахівців у сфері дослідження та використання космічного простору було налагоджено ще у 1957 році. Відразу після запуску перших радянських штучних супутників Землі було розпочато і спільні оптичні спостереження. Візуальні, фотографічні і фотометричні спостереження штучних космічних апаратів дозволяли вивчати щільність верхньої атмосфери Землі, характеристики земного гравітаційного поля, досліджувати геомагнітні явища, налагодити службу передбачення руху супутника на навколоземній орбіті.

16 березня 1962 року ТАРС повідомило світу про запуск у СРСР першого супутника нової серії, яка отримала назву «Космос». На орбіту супутник вивела однойменна ракета-носій, якій були характерні простота конструкції й дешевизна виготовлення, що забезпечувала виведення космічних апаратів масою до 450 кг на висоту 200 км. Це була РН 11К63 («Космос») – другий радянський космічний носій і перша PH розроблення КБ «Південне» (на той час – ОКБ-586). Її було створено шляхом установлення на одноступеневу бойову ракету 8К63 додаткового ступеня.

Ескізний проєкт РН «Космос» було розроблено у 1959 році разом із програмою її використання для космічних досліджень і прикладних оборонних завдань. У 1960 році було отримано дозвіл на виготовлення 10 ракет і запуск на них різних за завданнями і складом апаратури штучних супутників Землі. Запуск планували здійснювати з тимчасового експериментального шахтного старту на державному центральному полігоні Капустин Яр.

Ракета 11К63 – це єдина вітчизняна PH, на якій із шахтним варіантом ПУ було реалізовано «вертикальний» спосіб складання ступенів безпосередньо на стартовому столі. Перший пуск було проведено 27 жовтня 1961 року, але він був аварійним. Перший успішний пуск відбувся 16 березня 1962. Тільки після завершення пусків дослідної партії, які показали безперечну корисність виведених на орбіти супутників, у листопаді 1962 було ухвалено рішення про організацію серійного виготовлення другої радянської ракети-носія і створення для неї стаціонарного відкритого старту з вежею обслуговування. Ракета отримала індекс 11К63, а в засобах масової інформації – назву «Космос».

Ракета-носій «Космос» стала першою радянською масовою PH, яку виготовляли серійно і було прийнято на озброєння комплексом у складі ракети-носія, стартового пристрою і космічного апарата. Комплекс К11К63 було прийнято з ракетою 11К63, СК «Радуга» і котирувальним ШСЗ, розробленим КБ «Південне» в інтересах системи ПРО. Всього було здійснено 165 пусків, з них 143 успішних. За допомогою PH «Космос» запускали ШСЗ серій «Космос» (з 16.03.62 р.) та «Інтеркосмос» (з 14.10.69 р.), її експлуатували до 18 червня 1977 р. (дата останнього пуску).

Космічні апарати серії «Інтеркосмос» відрізнялися зовнішнім виглядом і складом наукової апаратури, хоча в їх основу було покладено уніфіковану конструкцію. За комплексом наукових завдань супутники можна поділити на три основні групи:

– для вивчення Сонця,

– для іоносферних досліджень,

– для вивчення магнітосфери Землі.

Першим космічним апаратом, створеним за програмою «Інтеркосмос», став ДС-УЗ-ІК-1. Його було виведено на орбіту з космодрому Капустин Яр 14 жовтня 1969 року і він отримав найменування «Інтеркосмос-1». Перший спільний експеримент за програмою «Інтеркосмос» був комплексним: спостереження проводили як з космічного апарата, так і з Землі за участю обсерваторій країн-учасниць. Уперше вдалося виявити поляризацію рентгенівського випромінювання під час сонячних спалахів. З’ясувалося, що на висотах близько 100-120 км кисню в 2-3 рази менше, ніж припускалося раніше.

Ефективність використання уніфікованих космічних апаратів, створених на базі ДС-У1, ДС-У2, ДС-УЗ, стала основним фактором, завдяки якому саме вони були прийняті як базові для розвитку міжнародного співробітництва в галузі космічних досліджень. На їх основі було створено і виведено на орбіти 16 космічних апаратів за міжнародними програмами.

За період з жовтня 1969 по листопад 1979 року було запущено 20 супутників серії «Інтеркосмос» і вісім висотних дослідних ракет типу «Вертикаль». На борту низки космічних апаратів, запущених за національною програмою (наприклад, супутники «Космос», «Метеор», автоматичні станції «Прогноз»), було встановлено прилади, створені вченими та фахівцями соціалістичних країн у рамках програми «Інтеркосмос».

У 1976 році за програмою «Інтеркосмос» було здійснено запуск першої автоматичної універсальної орбітальної станції (АУОС). На об’єктах цього типу могло розміститися у 2-3 рази більше наукової апаратури в порівнянні з раніше створеними супутниками «Інтеркосмос», було збільшено і час активного існування супутника на орбіті. На борту першої АУОС («Інтеркосмос-15») успішно пройшла випробування єдина телеметрична система (ЄТМС), що дозволяє здійснювати приймання наукової інформації із супутників «Інтеркосмос» безпосередньо на територіях країн-учасниць експерименту.

Усього в рамках програми з жовтня 1969 по грудень 1991 було запущено 25 штучних супутників Землі серії «Інтеркосмос», 22 з них створено в КБ «Південне» і виготовлено на Південмаші. Останній запуск автоматичного КА «Інтеркосмос-25» (АУОС-3-АП-ІК) було здійснено 18 грудня 1991 року з космодрому Плесецьк.

З перших кроків програма «Інтеркосмос» упевнено набирала темпи. З кожним роком створювали дедалі складніші прилади, проводили комплексні експерименти, накопичували досвід спільних робіт. Традиційно сформовані наукові школи в країнах-учасницях програми отримали новий імпульс розвитку завдяки можливості проводити експерименти на наших ракетах і супутниках. Було отримано багато цікавих наукових результатів, деякі з них стали значним внеском у науки про космос і прикладні напрями космонавтики в інтересах народного господарства.