13 квітня – 30 років від першого пуску РН «Зеніт»

Створена колективом конструкторського бюро «Південне» у творчій співпраці з кооперацією суміжних підприємств двоступенева ракета-носій «Зеніт», здатна виводити на навколоземні орбіти космічні апарати масою від трьох до чотирнадцяти тон, успішно витримала випробування часом. Рівень досконалості універсального екологічно чистого космічного ракетного комплексу «Зеніт» за багатьма критеріями не перевершено у світі до цього часу.

Космічний ракетний комплекс «Зеніт» створено відповідно до постанови ЦК КПРС і Ради міністрів СРСР від 16.03.76 р. №183-70, вихід на льотні випробування у якій був запланований у 1979 р.

КРК «Зеніт» став першим і єдиним універсальним комплексом з ракетою-носієм середнього класу, потреба у якій була найбільш гострою у той час. Ідея його створення пов’язана з обговорюваною на початку 70-х років проблемою створення єдиного ряду перспективних ракет-носіїв легкого, середнього, важкого і надважкого класів з уніфікацією двигунів, систем керування, розгінних блоків, наземного технологічного устаткування та ін.

Сутність нових підходів у такому. КРК «Зеніт» первісно проєктували КБ «Південне» і КБТМ як повністю автоматизований, що не потребує присутності обслуговчого персоналу під час перебування РН на пусковому пристрої. Під час його проєктування уперше в практиці ракетобудування було реалізовано принцип комплексного підходу до вирішення проблем системи «РН – наземне устаткування», що враховує взаємні вимоги і з боку ракети-носія і від наземного технологічного устаткування.

Створення цього комплексу стало значним досягненням у сфері вітчизняного ракетобудування. Ракеті-носію середнього класу «Зеніт» у СРСР було відведено центральну роль базової ракети, включаючи завдання комплексів як легкого, так і важкого класів. І зокрема, для пілотованих польотів, а також для РН важкого класу «Енергія-Буран» – як бокових пришвидшувачів.

Розроблення і введення в експлуатацію космічного ракетного комплексу «Зеніт» повною мірою можна вважати етапною роботою для колективу КБ «Південне». Спеціалісти КБП і ПМЗ до цього не мали досвіду розроблення, виготовлення й експлуатації носіїв з використанням кріогенних компонентів ракетного палива. Істотно було збільшено габаритні розміри ракети-носія. Уперше розробка ракети космічного призначення починалася з чистого аркуша. Розроблювані до цього у КБП ракети-носії являли собою дороблені відповідно до завдань виведення на орбіту КА балістичні ракети бойового призначення.

Усе це вимагало перегрупування сил в організації та проведенні робіт, залучення до цієї теми нових підрозділів, радикального оновлення бази для експериментального відпрацювання вузлів носія та введення у дію нових виробничих потужностей і технологій на Південмаші.

У результаті багаторічної важкої і копіткої праці численної кооперації, міністерств і відомств, після низки відмов і невдач під час відпрацювання комплекс було підготовлено до початку льотних випробувань у 1985 р.

У підготовці та випробуваннях РН як на технічній позиції, так і на стартовому комплексі брала участь велика кількість відряджених на Байконур спеціалістів з різних організацій і підприємств промисловості, розробників і виготовлювачів РН і наземного устаткування КРК.

У роботі дуже допомагало те, що представником Державної комісії був космонавт №2 заступник начальника ГУКОЗ Герман Степанович Титов. Завдяки його положенню й авторитету усі питання вирішувалися оперативно. Інколи, у складних ситуаціях, він брав відповідальність за ухвалення часто сміливих рішень на себе. Залишилась у пам’яті його крилата фраза, яку він виголошував з певною часткою жарту: «Пішли вони… Я – Герой усього Радянського Союзу і почесний громадянин міста Магадана!» – відповідаючи на зауваження про те, що «зверху» не зовсім згодні з прийняттям того або іншого рішення та можуть притягнути до відповідальності.

* * *

Як відмітні особливості експериментального відпрацювання КРК «Зеніт» необхідно відзначити:

– перенос акценту відпрацювання на наземні випробування та істотне збільшення їх обсягу порівняно з відпрацюванням попередніх зразків РКТ, аж до введення нового етапу – передпольотного етапу полігонного відпрацювання;

– широке використання під час наземного і льотного відпрацювання спеціальних повнорозмірних макетів, що імітують характеристики штатної матеріальної частини (макети РН для примірювально-налагоджувальних робіт на ТП і СК, заправний електромакет і електрозаправний макет РН, динамічні макети КА й інші еквіваленти корисного навантаження);

– створення унікальних стендів і устаткування для відпрацювання двигунів і системи керування, випробувань засобів утримання РН на пусковому столі, відпрацювання процесів стикування комунікацій «земля-борт» та ін., що дозволили здійснити ретельне і всебічне відпрацювання та випробування систем в умовах, максимально наближених до експлуатаційних.

Як розповідав мій керівник головний конструктор теми В.Г. Команов:

«Місцем дислокації КРК 11К77 міг стати полігон Плесецьк у Архангельській області. Остаточне рішення було прийнято після дружньої розмови члена ЦК КПСС Генерального конструктора КБ «Південне» В.Ф. Уткіна із заступником міністра оборони СРСР з будівництва М.Ф. Шестопаловим. Микола Федорович сказав: «Володимире Федоровичу, я не зможу тобі допомогти у будівництві стартового і технічного комплексів у Плесецьку, оскільки всі мої будівельні загони будуть направлені на Байконур для виконання пріоритетного завдання – створення КРК «Енергія – Буран». А ось на Байконурі у мене буде можливість маневру, і я тобі обіцяю усіляку підтримку». Це стало вирішальним аргументом у визначенні місця розміщення КРК».

Для технічного комплексу КРК «Зеніт» на Байконурі було вирішено доустаткувати й оснастити монтажно-випробувальний корпус бойової ракети Р-36. Стартовий комплекс створювали знову, його об’єкти будували поряд, на відстані 3-4 км від технічної позиції (майданчик 42), і надали свій номер – майданчик 45.

Будівельні роботи розпочали у 1978 році.

Для проведення державних спільних льотних випробувань програмою було передбачено пуски 12 ракет-носіїв «Зеніт».

Першу ракету для льотних випробувань було виготовлено і здано Замовнику напередодні Нового року (29.12.84) і терміново відправлено на Байконур. Транспортування залізничним транспортом було проведено у рекордно короткий строк – за три доби.

Підготування та випробування ракети-носія №1Л на ТП тривали до 9 квітня 1985 року. Усі виявлені під час випробувань несправності та зауваження було усунено, і 10 квітня 1985 р. «Зеніт» на транспортно-встановлювальному агрегаті було доставлено на стартовий комплекс. Усі передбачені програмою перевірки РН на СК відбулися успішно, і Держкомісія намітила пуск РН №1Л на 13.00 12 квітня 1985 р.

Для координації та контролю за ходом робіт тогочасний міністр загального машинобудування СРСР Олег Дмитрович Бакланов направив головного інженера першого головного комітету Счастливого і заступника начальника п’ятого головного комітету Семенова, які відповідали за створення усього КРК і РН, а також за СК РН і «наземки».

Зрозуміло, що голова Держкомісії космонавт Г.С. Титов хотів провести пуск саме 12 квітня…

* * *

Це було б символічно – пуск у День космонавтики нового носія, що відкриває ряд перспективних ракет космічного призначення, включаючи пілотований варіант “Зеніта”. Треба сказати, що 12 квітня була страсна п’ятниця, а у неділю – Великдень і, з християнської точки зору, проводити пуск у ці дні було страшним гріхом.

Уранці в їдальні готелю КБП на 43-му майданчику під час сніданку під Генеральним конструктором В.Ф. Уткіним раптом розламався на частини стілець – погана прикмета. Начальник експедиції В.П. Липка, який на той момент сполотнів, швидко замінив стілець. Володимир Федорович зробив вигляд, що нічого не відбулося, і не вимовив ні слова.

У той день був сильний вітер, пориви сягали 15 м/с, а обмеження швидкості вітру на перший пуск було до 12 м/с. Володимир Федорович особисто ходив контролювати за приладом швидкість вітру. На щастя, перед стартом вітер ущух, і дозвіл на пуск було одержано.

… Проте 12 квітня 1985 року пуск не відбувся. Перша спроба закінчилася відбоєм у наземному перевірювально-пусковому комплексі через осідання напруги у мережі енергопостачання.

Пуск було перенесено на дві години. Але і повторна спроба закінчилася невдачею. Уже на прикінцевих операціях пускової циклограми після заправлення РН компонентами палива схибив транспортно-встановлюювальний агрегат. Під впливом реальних навантажень заклинило фіксатор гідроциліндра правого захоплювача стріли установника. Операцію з відведення захоплювача не було виконано, і передстартову підготовку РН було припинено.

Після скасування пуску 12 квітня було одностайно запропоновано 13(!) квітня не пускати, розібратися з причиною, усунути зауваження, пусковій команді відпочити і 14 квітня вийти на пуск. Але В.Ф. Уткін несподівано у різкій формі відреагував на цю пропозицію і обрав менше з його точки зору зло – пуск призначив на 13 квітня о 13.00. «Ну ось, вам п’яти років не вистачило, щоб у неділю (читай – на Великдень) пускати», – сказав Володимир Федорович.

І наступного дня, 13 квітня 1985 р., о 13.00 пуск РН «Зеніт» №1Л було проведено успішно!

…Важко передати радість і тріумфування учасників випробувань. Був мітинг на 45-му майданчику, вітання, доповіді Уряду про перший успішний пуск РН «Зеніт» і початок першого етапу льотних випробувань комплексу «Енергія-Буран».

А ввечері у їдальні «Меридіан» житлового майданчика 43 був перший і єдиний за всі льотні випробування КРК «Зеніт» банкет для учасників пуску… У країні почалася перебудова і почалась вона етапом «боротьби за тверезість».

* * *

Результати льотних випробувань і подальшого етапу штатної експлуатації комплексу «Зеніт» затвердили високий престиж ракети-носія «Зеніт» як найдосконалішого носія на світовому ринку пускових послуг.

Високі експлуатаційні якості, вдалі технічні і схемні рішення, реалізовані у ракеті-носії «Зеніт», зумовили вибір її як базового виробу для розроблення триступеневого носія в одному з найграндіозніших технічних проєктів ХХ століття – міжнародному проєкті «Морський старт».

До речі, «Зенітом» РН стала набагато пізніше, коли постало питання виходу на комерційне використання. Назву «Зеніт» запропонував начальник сектору відділу 102 В.М. Федоров, а раніше ракета мала назву РН 11К77.

Народження 13-го числа наклало свій відбиток – у «Зеніта» складна доля, йому усього дісталося. Найважча аварія на старті через несправність двигуна першого ступеня повністю зруйнувала стартовий стіл на другій пусковій «нитці». Це відбулося у жовтні 1990 року. Відновити його в умовах розпаду СРСР уже не вдалося. Двічі аварії відбувалися через маршовий двигун першого ступеня, а потім двічі – через маршовий двигун другого ступеня. Пошук і усунення причин доводилося провадити в умовах відсутності фінансування. У цей же період різко зменшилася кількість замовлень на пуски, а перша спроба комерційного використання «Зеніта» обернулася гучною аварією, у якій було знищено 12 КА «Глобалстар». Але «Зеніт» кожного разу піднімався завдяки цілеспрямованості та професіоналізму колективів розробників на чолі з КБП – НВО «Енергомаш», НВЦ АП, КБТМ, ВО ПМЗ, випробувачів Байконуру та багатьох інших підприємств і організацій.

За час експлуатації комплексу «Зеніт» істотно змінилася ідеологія його використання. Свого часу КРК «Зеніт» створювали як високоефективний, швидкострільний, з великим запасом автономії комплекс для несення бойового чергування і ведення «зоряних війн». З розпадом Радянського Союзу та зміненням зовнішньополітичної стану зникли передумови для такого застосування комплексу. І замість цього народилася та зміцніла ідея його комерційного використання у міжнародних космічних програмах.

Зараз «Зеніт» може використовуватися у різних конфігураціях: двоступеневій, триступеневій, у варіантах морського і наземного стартів, з розгінними блоками ДМ-SL і «Фрегат», що значно розширює можливості його застосування. Потенціал «Зеніта» далеко не вичерпано і це дає тверду впевненість у його майбутньому.

Друге народження «Зеніта» на Байконурі відбулося у проєкті «Наземний старт» 28 квітня 2008 року у вигляді триступеневого носія «Зеніт-3SLБ» на модернізованому комплексі  «Зеніт-М» і ознаменувалося успішним запуском на орбіту ізраїльського КА AMOS-3.

Довгого тобі життя і вдалих польотів, наш «Зеніте»!

Анатолій АГАРКОВ,

заступник Генерального

конструктора з льотних випробувань