12 квітня 2017 року виповнюється 80 років від дня народження Станіслава Миколайовича Конюхова – Генерального конструктора – Генерального директора КБ «Південне» у 1991-2010 роках. Герой України, академік Національної академії наук України С.М. Конюхов належить до плеяди видатних творців ракетно-космічної техніки в Україні. Очолюючи всесвітньо відоме конструкторське бюро «Південне» протягом двох десятиліть на зламі століть, Станіслав Миколайович зумів в історично переломний час зберегти флаґман вітчизняної ракетно-космічної галузі і вивести його на широку дорогу міжнародного співробітництва.

Досягнення КБ «Південне» і очолюваної ним кооперації підприємств дозволили зміцнити авторитет України у світовому космічному співтоваристві і вивести її в перший десяток країн ракетно-космічної галузі.

Станіслав Конюхов народився 12 квітня 1937 року в селі Бекренєво Лезького району Вологодської області РРФСР у родині службовців Миколи Миколайовича і Ганни Миколаївни Конюхових.

Улітку 1941 року після початку війни батька призвали в армію і направили служити у Вологду, куди восени того ж року переїхала і його дружина із двома синами. У 1944 році Станіслав пішов у перший клас Вологодської середньої школи, де він виділявся серед однолітків серйозним ставленням до навчання, допитливістю і дружелюбним характером.

Микола Миколайович і після війни залишився військовослужбовцем, тому Конюхови тричі змінювали місце проживання: Вологда – Київ – Харків – Дніпропетровськ, де родина остаточно осіла у 1949 році. Станіслав продовжив навчання в шостому класі чоловічої середньої школи № 2. Улітку 1954 року Станіслав Конюхов одержав першу в житті нагороду – шкільну золоту медаль «За відмінні успіхи і зразкову поведінку».

Юний Станіслав вирішив вступити до одного із найкращих вузів країни – Московського вищого технічного училища імені Баумана. Того ж року він успішно пройшов співбесіду і його було зараховано студентом першого курсу МВТУ. Незабаром з’ясувалося, що через велику кількість першокурсників із країн соціалістичної співдружності, прийнятих за наказом згори, у МВТУ місць у гуртожитках не залишилося. Станіслав вирішив дотриматися батьківської поради. Микола Миколайович розповів, що у Дніпропетровському держуніверситеті є спеціальний факультет, який готує «оборонців», і, забравши документи з Бауманки, приніс їх у ДДУ, де без зайвих формальностей його було переведено на перший курс фізико-технічного факультету.

Починаючи із третього курсу, лекції зі спецкурсів на фізико-технічному факультеті читали відомі вчені і фахівці ракетно-космічної техніки. Більшість із них були сумісниками – їх основним місцем роботи було секретне ОКБ‑586 Головного конструктора М.К. Янгеля.

У червні 1959 року, успішно захистивши дипломний проєкт на тему «Ракета для морського підводного старту», випускник фізико-технічного факультету Дніпропетровського державного університету С.М. Конюхов одержав диплом інженера-механіка і направлення на роботу в ОКБ‑586.

Цього ж року Станіслав зробив важливий крок і в особистому житті – він одружився з Нінеттою Потребою (у заміжжі – Конюховою). Доля звела їх в одному із турпоходів, де він був керівником загону, і не розлучала понад півстоліття.

***

 Для визначення місця роботи в ОКБ‑586 з молодим фахівцем Станіславом Конюховим провів вступну бесіду тимчасовий виконавець обов’язків начальника ОКБ, начальник конструкторського відділу 10 В.Ф. Уткін. (М.К. Янгель і В.С. Будник були у відрядженнях). Володимир Федорович, вислухавши наполегливі прохання випускника фізтеху ДДУ направити його до проєктантів, «забрав» наполегливого молодого фахівця у свій відділ 10.

4 вересня 1959 року стало датою відліку трудової діяльності Станіслава Конюхова в ОКБ‑586, якому він залишиться вірним до кінця життя.

Конструкторські креслення, технічні умови, властивості матеріалів, авторський нагляд у заводських цехах, експериментальне відпрацювання – це коло питань повністю захопило молодого інженера і заклало міцну основу його майбутнього службового зростання. У липні 1961 року молодого фахівця С.М. Конюхова, який швидко зростав, було підвищено на посаді – він став провідним інженером.

Прибавка до заробітної плати стала дуже доречною для молодої сім’ї: у січні 1961 року в них народилися сини-близнюки Олександр і Юрій.

***

 На початку 60‑х років М.К. Янгель планомірно зміцнював створений ним в ОКБ інститут провідних конструкторів – загін ініціативних, технічно грамотних фахівців з хорошими організаторськими здібностями. У лютому 1962 року Станіслава Конюхова було переведено з відділу 10 на посаду старшого інженера в групу провідних конструкторів (щодо ракети Р‑14), яку очолював помічник Головного конструктора ОКБ‑586 з випробувань М.І. Галась.

 Саме в цей час на полігоні Капустин Яр розпочалися льотно-конструкторські випробування ракети Р‑14У (8 К65У), яка стартувала із шахтної пускової установки. Тут Станіславу Конюхову довелося уперше, як кажуть, «понюхати пороху». 11 квітня 1962 року на стартовій позиції, під час чергового пуску ракети Р‑14У, вибухнув її двигун. На щастя, обійшлося без людських жертв, але серед потерпілих був і Конюхов, який одержав серйозне отруєння парами азотної кислоти. Наступного ранку 12 квітня – у річницю польоту Ю.О. Гагаріна та у свій 25‑й день народження – С.М. Конюхов отямився на лікарняному ліжку у госпіталі. Ефективне лікування і міцний молодий організм допомогли Станіславу порівняно швидко повернутися у стрій.

28 травня 1963 року М.К. Янгель довірив Станіславу Конюхову нову відповідальну посаду, призначивши 26‑річного спеціаліста виконавцем обов’язків провідного конструктора з ракети-носія Р‑56 (8К68). Цей космічний «ваговіз» для виведення на орбіти вантажів до 40 т розробляли в ОКБ‑586 як один із варіантів носія у рамках радянської місячної програми.

Із притаманними йому енергією й ентузіазмом молодий провідний конструктор узявся за нову справу – готував і погоджував директивні документи, брав участь у формуванні кооперації суміжних підприємств, випуску тактико-технічних завдань на розроблення основних частин ракети-носія. Аж до розроблення способів доставлення цієї незвичайної за габаритами ракети (діаметром 6,5 м) водними маршрутами від Дніпропетровська до полігону Капустин Яр. На жаль, у червні 1964 року постановою уряду розроблення Р‑56 було припинено.

***

У липні 1964 року провідного конструктора, що залишився без теми, М.К. Янгель призначив начальником відділу науково-технічної інформації (НТІ). Це призначення проходило непросто – тільки з третього разу Конюхов дав згоду на пропозицію Михайла Кузьмича – надто рутинною і непрестижною здавалася йому ця робота після безпосередньої участі у розробленні та відпрацюванні ракет. Але Головний конструктор був непохитний – єдине, що він пообіцяв Конюхову, так це дворічний строк керування відділом НТІ.

Час підтвердив правильність вибору М.К. Янгеля. За два роки відділ НТІ перетворився у професійний інформаційний центр, що забезпечував проєктно-конструкторські й випробувальні підрозділи ОКБ‑586 відомостями про передові досягнення вітчизняної і зарубіжної науки й техніки. У 1965 році відділ 21 одержав статус ГВНТІ – головного відділу науково-технічної інформації у ракетно-космічній галузі країни, його аналітико-інформаційні розробки широко використовували суміжні організації.

***

Починаючи з 60‑х років у вітчизняній і світовій практиці ракетобудування одним з важливих критеріїв оцінювання якості продукції стала надійність. У багатьох суміжних організаціях, кількість яких у кооперації ОКБ‑586 невпинно зростала, вже функціонували спеціалізовані підрозділи надійності. І Михайло Кузьмич прийняв рішення – наказом Головного конструктора у липні 1966 року в структурі комплексу 1 було створено спеціалізований відділ надійності. Михайло Кузьмич дотримав свого слова, яке він дав, призначаючи С.М. Конюхова начальником відділу НТІ, і рівно через два роки призначив молодого ініціативного керівника начальником відділу надійності.

Станіславу Миколайовичу доручили зовсім нову справу. Потрібно було мати унікальніі організаторські здібності і знання, щоб охопити весь обсяг теоретичної, експериментальної, науково-технічної й статистичної інформації, що надходила у великій кількості. У стислі строки було перебудовано всю службу надійності у КБ «Південне». Розгорнулася робота над нормативно-технічними й організаційними документами, які надалі стали науковою базою прогнозування і забезпечення рівня надійності під час розробляння, відпрацювання й експлуатування нових виробів, вони лягли в основу нормалей підприємства, галузевих і державних стандартів.

Очолюючи відділи НТІ і надійності С.М. Конюхов, з обов’язку служби займався і науковою працею – готував аналітичні статті, огляди, виступав з доповідями на нарадах, науково-технічних конференціях, засіданнях Ради головних конструкторів. Результатом цього напрямку його діяльності став  успішний захист у 1970 році на вченій раді КБ «Південне» кандидатської дисертації.

***

 Для нарощування потенціалу Ракетних військ стратегічного призначення керівництво країни ухвалило рішення про створення стратегічних ракетних комплексів третього покоління. У вересні 1969 року Постановою уряду СРСР КБ «Південне» і кооперації було доручено створення бойового ракетного комплексу Р‑36М з МБР 15А14, а у серпні наступного року – створення ракетного комплексу МР‑УР100 з МБР 15А15.

Готуючись до виконання нових складних завдань,  М.К. Янгель ще у 1967 році провів перегрупування основних сил. У структурі підприємства на базі існуючих комплексів було створено два потужні головні підрозділи – проєктне КБ‑1 на чолі з В.С. Будником і конструкторське КБ‑2 на чолі з Б.І. Губановим. Відділ надійності  С.М. Конюхова було уведено до складу КБ‑1. У його складі в квітні 1969 року було створено новий проєктно-конструкторський відділ з розроблення ракетних комплексів. У березні 1970 року відділи 101 і 132 було об’єднано, при цьому начальником об’єднаного відділу (№ 101) з розроблення ракетних комплексів і забезпечення надійності було призначено 33‑річного С.М. Конюхова.

Молодий керівник відділу нові складні завдання розділив на дві частини: визначення вигляду бойових ракетних комплексів (БРК) Р‑36М, МР‑УР100 і розроблення схеми старту ракет 15А14 і 15А15.

Вирішення другої частини завдань посприяло створенню спеціального транспортно-пускового контейнера (ТПК) для ракети і застосування нової схеми старту, що одержав назву – мінометний. У можливості реалізації цієї фантастично сміливої і складної схеми сумнівалися й усіляко протистояли їй головні конструктори провідних КБ, керівники галузі і Міністерства оборони, серед яких були В.М. Челомей, Є.Г. Рудяк, С.О. Афанасьєв, А.А. Гречко та інші. Багато сил і здоров’я впровадженню ідеї мінометного старту важкої рідинної ракети із ТПК, установленого в шахтній пусковій установці, віддав М.К. Янгель. Разом зі своїми однодумцями за підтримки Д.Ф. Устинова, Л.В. Смирнова, Ю.О. Мозжорина, М.В. Келдиша він доводив на всіх рівнях можливість і переваги мінометного старту й остаточно відстояв його на засіданні Ради оборони СРСР у 1969 році.

 Для відпрацювання мінометного старту ракет були проведені широкомасштабні наземні випробування, що одержали назву кидкові (КВ), за участю багатьох підрозділів КБ «Південне» і фахівців суміжних підприємств. Технічне керівництво цими унікальними багатоетапними випробуваннями було довірено начальнику відділу 101 С.М. Конюхову.

Усі чотири етапи кидкових випробувань  завершилися з позитивними результатами і підтвердили працездатність мінометного старту. На Байконурі 22 жовтня 1971 року – за три дні до 60‑річчя Михайла Кузьмича – перший експериментальний пуск повномасштабного макета ракети 15А14 з ТПК відбувся успішно, відзначивши чергову, але, на жаль, останню науково-технічну перемогу М.К. Янгеля.

Наприкінці жовтня 1971 року, після раптової смерті Михайла Кузьмича, Головним конструктором і начальником КБ «Південне» було призначено Володимира Федоровича Уткіна.

***

Розроблювані на підприємстві моноблокові, роздільні, маневрувальні головні частини, бойові блоки різної потужності, спеціальні пристрої, що доповнюють їх, вимагали ретельного наземного і льотного експериментального відпрацювання. Крім того, ракети необхідно було оснащувати комплексом засобів подолання протиракетної оборони супротивника, а бойові блоки повинні були задовольняти вимоги стійкості під час впливу уражальних факторів ядерного вибуху. У цих умовах у конструкторів КБ‑2, що випускали КД на складові частини, складання і випробування таких головних частин, виникло «пікове» завантаження.

Наказом Головного конструктора КБ «Південне» від 2 січня 1974 року у структурі КБ‑2 було сформоване спеціалізоване відділення з конструкторського розроблення і відпрацювання бойового оснащення. Його начальником у рангу заступника Головного конструктора КБ‑2 було призначено С.М. Конюхова.

Це був якісно новий етап у його службовій кар’єрі – треба було керувати, координувати і відповідати за роботу декількох великих підрозділів.

 До складу відділення увійшли існуючі відділи КБ‑2: 211‑й – з розроблення бойових блоків, 212‑й – з розроблення головних частин і 238‑й – з розроблення закупорки й знімного устаткування. Левову частку завантаження відділення становили експериментальні роботи. Їх обсяг був настільки великий, що з окремими складальними одиницями головних частин ракет необхідно було провести понад 30 видів випробувань, починаючи з наземних автономних і закінчуючи льотними.

У підсумку весь запланований обсяг робіт було виконано у встановлені строки. Ракетні комплекси Р‑36М і МР‑УР 100 з ракетами 15А14 і 15А15,  які оснащені новими головними частинами, успішно пройшли державні ЛКВ і в грудні 1975 року були прийняті на озброєння РВСП.

У серпні 1976 року КБ «Південне» і кооперації було доручено вирішення нових державних завдань – створення модернізованих варіантів стратегічних ракетних комплексів третього покоління – Р‑36М ПТТХ і МР‑УР100 ПТТХ (ПТТХ – поліпшені тактико-технічні характеристики) з ракетами 15А18 і 15А16 відповідно.

У 1977 році велику групу розробників бойового оснащення ракет 15А14 і 15А15 було відзначено урядовими нагородами. С.М. Конюхова було удостоєно звання лауреата Державної премії СРСР.

У період роботи начальником відділення, заступником Головного конструктора КБ‑2 повною мірою розкрилися нові риси Станіслава Миколайовича як керівника і фахівця: вміння системно організовувати роботу підрозділів, знаходити компромісні рішення з усіма учасниками розроблення, створювати у колективі творчу атмосферу взаємодії і відповідальності.

***

 Наприкінці 70‑х років КБ «Південне» проводило розроблення бойових ракетних комплексів четвертого покоління – Р‑36М2 з рідинною ракетою важкого класу 15А18М і РТ‑23 з твердопаливними ракетами легкого класу: 15Ж44 (і, яка прийшла їй на зміну, – 15Ж60) шахтного базування і 15Ж52 (і, яка замінила її, – 15Ж61) на рушійній – залізничній – пусковій установці.  Одночасно розпочалося розроблення ракети-носія «Зеніт» на низкокиплячих компонентах палива і використання її на першого ступеня у ракетній системі «Енергія-Буран», яку виготовляли у НВО «Энергия». КБ «Південне» вперше освоювало ракету на зовсім нових для себе компонентах – рідкому кисні і гасі. Таке велике завантаження новими складними розробками зробило «вузьким місцем» проєктні підрозділи підприємства і, насамперед, головний проєктний комплекс 1 Ю.О. Сметаніна. Наказом Головного конструктора В.Ф. Уткіна від 14 липня 1978 року С.М. Конюхова було переведено з КБ‑2 на посаду заступника начальника комплексу 1, при цьому його було одночасно призначено начальником знову сформованого у структурі комплексу відділення 10.

Після успішного завершення ЛКВ у грудні 1980 року стратегічні ракетні комплекси третього покоління Р‑36М ПТТХ і МР‑УР100 ПТТХ було прийнято на озброєння РВСП. Велику групу їх виготовлючів у жовтні 1982 року було удостоєно державних нагород. Особистий внесок С.М. Конюхова було відзначено орденом Трудового Червоного Прапора.

Плідний період роботи проєктантів під керівництвом тандему – Ю.О. Сметанін і С.М. Конюхов – наприкінці 70‑х і в першій половині 80‑х років завершився розробленням ескізних проєктів на новітні бойові ракетні комплекси четвертого покоління. РК Р‑36М2 «Воєвода» (з рідинною ракетою 15А18М) і РТ‑23 ПТТХ «Молодець» (із твердопаливними ракетами 15Ж60 шахтного базування і 15Ж61 на залізничній пусковій установці) виготовлялися як основа стратегічних ядерних сил СРСР для підтримання воєнного паритету із США.

Особливе місце в роботі КБП у цей час посідало розроблення КРК «Зеніт» – екологічно чистого, автоматизованого, технічно досконалого ракетного комплексу, який за своїми характеристиками перевершував усі створені до того часу у світі космічні комплекси такого класу.

***

 До середини 80‑х років склалася напружена ситуація у КБ‑3 – проєктно-конструкторському підрозділі КБ «Південне», що розробляє космічні апарати і супутникові системи. Це було викликано значним розширенням тематики й збільшенням обсягу замовлень, що надходили від Академії наук СРСР, Міністерства оборони, різних НДІ та організацій, Генеральний конструктор В.Ф. Уткін прийняв несподіване для багатьох рішення: наказом від 8 грудня 1984 року начальником і Головним конструктором КБ‑3 було призначено С.М. Конюхова.

Одним з перших заходів, ужитим ним на новому місці, було збільшення кількості працівників КБ‑3. Станіслав Миколайович зумів переконати В.Ф. Уткіна у необхідності цього кроку. Через короткий час кількість фахівців космічного напрямку зросла у півтора рази значною мірою за рахунок молодих фахівців, і було забезпечено необхідний темп робіт.

С.М. Конюхов керував створенням космічних апаратів наукового і народногосподарського призначення, у тому числі космічних апаратів типу АУОС, «Океан» і серії «Інтеркосмос».

 За дворічний період діяльності на посаді Головного конструктора і начальника КБ‑3 С.М. Конюхов набув безцінного досвіду керування великим колективом фахівців, який створював космічні системи й апарати за замкненим циклом: від розроблення технічних пропозицій й ескізних проєктів до запуску на орбіти і здачі в експлуатацію. Станіслав Миколайович, образно кажучи, і сам вийшов на вищу орбіту спілкування та співробітництва з керівною й науково-технічною елітою ракетно-космічної галузі не тільки в країні, але й на міжнародній арені.

***

Наказом Міністра загального машинобудування СРСР О.Д. Бакланова у жовтні 1986 року в Дніпропетровську було створено Науково-виробниче об’єднання «Південне», до складу якого увійшли конструкторське бюро «Південне», ВО «Південний машинобудівний завод» і Дніпропетровська філія Науково-дослідного інституту технології машинобудування (ДФ НДІТМ). Генеральним директором НВО було призначено В.Ф. Уткіна. Його колишній перший заступник Л.Д. Кучма з 14 листопада став Генеральним директором ВО ПМЗ.

Наказом МЗМ від 12 грудня 1986 року на посаду першого заступника Генерального конструктора НВО «Південне» – першого заступника начальника КБ «Південне» було призначено Станіслава Миколайовича Конюхова.

У цей період КБ «Південне» одночасно завершувало розроблення чотирьох принципово різних ракетних комплексів: двох твердопаливних РТ‑23 «Молодець» (шахтного і залізничного базування), рідинного важкого класу Р‑36М2 «Воєвода» (з чотирма видами бойового оснащення) і космічного К11 К77 «Зеніт». Їх державні спільні (замовника і розробника) льотні випробування проводилися на Байконурі й у Плесецьку. Щоб забезпечити роботи одночасно на двох полігонах, було ухвалено рішення розділити функції: В.Ф. Уткін очолював випробування «Воєводи» і «Зеніту» на Байконурі, а його перший заступник С.М. Конюхов був технічним керівником СЛВ твердопаливних комплексів у Плесецьку.

У час цих напружених буднів Станіслав Миколайович знайшов можливість підготувати і захистити докторську дисертацію про пророблені раніше проблемні питання впровадження мінометного старту і багатоваріантного бойового оснащення ракет.

***

Після оголошеної у СРСР «горбачовської перебудови» для виконання рішень ЦК КПРС у 1985 році наказом Міністра загального машинобудування ВО ПМЗ було доручено виготовлення машин для виробництва ковбас і сосисок, а КБ «Південне» – розроблення конструкторської документації на них. Наступного року наказом МЗМ КБ «Південне» було визначено спочатку головним підприємством у СРСР з розроблення технологічного м’ясопереробного устаткування, а пізніше – у травні 1989 року – головним підприємством з розроблення лінії безперервної рафінації рослинних олій і жирів.

Організація виконання цих урядових завдань здебільшого лягла на плечі С.М. Конюхова. У лютому 1989 року у структурі КБ «Південне» було створено спеціалізований підрозділ з розроблення технологічного встаткування для харчової промисловості – КБ‑10.

***

 Наприкінці листопада 1990 року наказом Міністра загального машинобудування СРСР Володимира Федоровича Уткіна було призначено директором ЦНДІмашу.  До цього часу перший заступник В.Ф. Уткіна Станіслав Миколайович Конюхов уже мав достатній авторитет в урядових колах, був добре відомий у військових і промислових організаціях. Тому призначення його виконавцем обов’язків начальника КБ «Південне» у листопаді 1990 року було сприйнято усіма, як само собою зрозуміло.

Офіційно Станіслав Миколайович Конюхов став на посаду Генерального конструктора і начальника КБ «Південне» на початку наступного року, після виходу Постанови Ради Міністрів СРСР від 11 січня і наказу Міністра загального машинобудування від 14 березня 1991 року.

Перші місяці керування підприємством були для С.М. Конюхова відносно спокійними – усі процеси відбувалися за налагодженою раніше усталеною системою. Але це була «тиша перед бурею».

У грудні 1991 року відбулася епохальна подія: припинив своє існування могутній СРСР, розпавшись на ряд незалежних держав, серед яких була й Україна. КБ «Південне» і Південний машинобудівний завод, як і інші підприємства кооперації, опинилися у надзвичайно скрутному становищі: припинилося фінансування основних замовлень, розроблення нових ракетних комплексів було зупинено.

Конверсійні роботи залишалися визначальними в загальному завантаженні підприємства. Разом з ВО ПМЗ тривали роботи з масложирової тематики, розпочаті наприкінці 80‑х років, однак до 1995 року у зв’язку з припиненням фінансування їх було згорнуто.

Така ж доля спіткала багато народногосподарських розробок КБ «Південне», які проводилися як у рамках виконання директивних конверсійних програм, так і в проєктах та замовленнях ініціативного порядку. Але були й успішні конверсійні теми, завдяки яким КБ «Південне» не тільки зуміло вижити, але й зробило свій внесок у зміцнення народного господарства молодої держави Україна у найважче, перше десятиліття її незалежності. Серед таких великих наукомістких проєктів – устаткування для теплоенергетики, вітроенергетичні установки, пасажирські тролейбуси і зернозбиральні комбайни.

Надаючи великого значення конверсійному напрямку діяльності КБ «Південне» для збереження трудового колективу, продуктивного використання його науково-технічного потенціалу, Генеральний конструктор Станіслав Миколайович Конюхов завжди уважно розглядав і всіляко підтримував різні перспективні пропозиції, відкривав «зелену вулицю» усім проєктам і замовленням з народногосподарської тематики, які забезпечували поліпшення фінансово-економічного стану підприємства.

***

Генеральний конструктор С.М. Конюхов наполегливо пропонував використовувати потенціал КБ «Південне» і його вітчизняної кооперації для підвищення технічної оснащеності Збройних сил України. Він виступив з ініціативою провести комплекс постановних НДР для об’єктивної ревізії наявного потенціалу українського оборонного комплексу й оцінювання можливостей створення сучасних зразків ракетного і космічного озброєння. Ці пропозиції підтримало Міністерство оборони України, і незабаром КБ «Південне» одержало перші невеликі контракти на проведення робіт з ракетно-космічної тематики військового призначення.

З початку 90‑х років С.М. Конюхов організував роботу кооперації українських підприємств на чолі з КБ «Південне» з ряду проєктно-конструкторських розробок перспективних систем ракетно-реактивного озброєння. У результаті проведених досліджень були сформульовані пропозиції щодо створення таких зразків озброєння, як мобільні оперативно-тактичні комплекси для Сухопутних військ, зенітні ракетні комплекси різного класу, включаючи переносний  зенітний комплекс на базі дистанційно керованих апаратів, реактивні системи залпового вогню різної дальності і багато інших бойових систем.

Надалі було розроблено чимало проєктів космічних систем військового призначення, проведено в ініціативному порядку роботи зі створення мобільних засобів геодезичного забезпечення для Сухопутних військ і підвищення живучості гарматних стволів для танків і артилерії.

За цими напрямками в Україні у 1992‑1996 рр. були проведені проєктно-пошукові й конструкторські розроблення у рамках декількох десятків НДР з випуском сотень книг-звітів і томів проєктної документації.

У КБ «Південне» під керівництвом С.М. Конюхова було виконано перший, особливо важливий етап робіт – визначено технічний вигляд систем, запропоновано склад підприємств-співрозробників, зазначено досяжний рівень основних тактико-технічних характеристик комплексів, при цьому погоджено плани і потрібні обсяги необхідного наукового, матеріального і фінансового забезпечення для всіх етапів розроблень кожного напрямку.

У квітні 2001 року Постановою Кабінету Міністрів України було затверджене Положення про Генерального конструктора космічних систем і бойових ракетних комплексів в Україні. Такі повноваження розпорядженням Кабінету Міністрів були надані  С.М. Конюхову, що стало ще одним свідченням його високого особистого авторитету і визнанням заслуг КБ «Південне», яким він керував.

***

Головним напрямком діяльності КБ «Південне» Генеральний конструктор Станіслав Миколайович Конюхов завжди вважав ракетно-космічний – той, для чого створювалося підприємство і протягом багатьох років розвивалося як його основна спеціалізація.

З перших днів свого керівництва С.М. Конюхов розпочав великі організаційно-пошукові дії для входження КБ «Південне» у сферу міжнародного співробітництва щодо космічних проєктів. Станіслав Миколайович зробив регулярною практикою у своїй діяльності і роботі своїх заступників ділові контакти з провідними світовими фірмами, зайнятими в космічній сфері. КБ «Південне» інтенсивно налагоджувало співробітництво з національними космічними агентствами США (NASA), Росії, Бразилії, Китаю, з Європейським космічним агентством (ЄКА), Міністерством оборони Російської Федерації. Разом з російськими спеціалістами були виконані роботи щодо супутника дистанційного зондування Світового океану «Океан» і космічних апаратів для дослідження сонячно-земних зв’язків «Коронас‑Ф». Спеціалісти підприємства були затребувані також у РВСП для підтримання боєготовності ракет розробки КБ «Південне», що перебувають на бойовому чергуванні в Росії. Це дало можливість укласти довгострокові договори із РВСП і МО Росії на проведення робіт з авторського нагляду і дослідження можливостей продовження гарантійних строків їх експлуатації.

У плані розширення міжнародного співробітництва під керівництвом С.М. Конюхова проводилися проєктні роботи і презентації зі створення космічних систем спостереження Землі для ряду зарубіжних компаній. Потенційним замовникам були подані проєктні матеріали про їх запити, підготовлені пропозиції щодо взаємовигідного співробітництва в космічній сфері.

 Під керівництвом С.М. Конюхова було розроблено і подано у вищі органі пропозиції КБ «Південне» у проєкти директивних документів щодо розвитку ракетно-космічної галузі України, підготовлено і внесено пропозиції підприємства у чотири Національні космічні програми України.

У важкі 90‑ті роки Генеральному конструктору КБ «Південне» С.М. Конюхову вдалося «прорубати вікно» у міжнародний космос і привернути до себе увагу й необхідну організаційну підтримку з боку державних органів України.

Надалі успішна участь підприємства у реалізації міжнародних космічних проєктів, яка здійснювалася в тісній творчій співпраці з багатьма суміжними організаціями України і зарубіжних країн, дозволила КБ «Південне» подолати кризові явища, суттєво поліпшити свої виробничі, соціальні й фінансові показники та разом з Південмашем стати локомотивом у розвитку всієї ракетно-космічної галузі України.

***

 Найпершим великим міжнародним проєктом у космічній сфері, у якому КБ «Південне» було основним учасником, став  проєкт «Морський старт». У листопаді 1993 року було підписано угоду між фірмами «Боїнг» (США), «Кварнер» (Норвегія), РКК «Энергия» (Росія), КБ «Південне» і ВО ПМЗ про створення космічного ракетного комплексу (КРК) морського базування.

У травні 1995 року КБ «Південне» і ВО ПМЗ стали учасниками міжнародного договору з реалізації проєкту «Морський старт». Фірми чотирьох держав організували компанію Sea Launch («Морський старт») для реалізації довгострокової програми комерційних пусків ракет космічного призначення (РКП) «Зеніт‑3SL».

Перший демонстраційний пуск РКП із плавучої платформи в океані 28 березня 1999 року був успішним. 10 жовтня того ж року відбувся і перший комерційний пуск РКП «Зеніт‑3SL» з виведенням на орбіту КА DirecTV‑1R (США).

Унікальний проєкт «Морський старт» є одним з найкращих прикладів упровадження передових технологій у ракетно-космічній техніці. Важко переоцінити особистий внесок С.М. Конюхова в його реалізацію. Науково-технічні й організаційні рішення Станіслава Миколайовича у найскладніші моменти створення цього принципово нового ракетно-космічного комплексу багато в чому сприяли успішній реалізації всієї програми. У період з 1999 по 2010 роки під технічним керівництвом С.М. Конюхова було здійснено 30 пусків РН «Зеніт‑3SL», з яких тільки два були неуспішними (не з вини КБ «Південне»). При цьому на орбіти було виведено 27 космічних апаратів великих зарубіжних компаній провідних країн світу.

Проєкт «Морський старт» мав своє продовження і на суші. Ідея комерційних пусків з космодрому Байконур ракети-носія «Зеніт» на базі її «морського» варіанта виникла в КБ «Південне» з ініціативи С.М. Конюхова. За результатами обговорення технічних, організаційних і фінансових аспектів нового проєкту, що одержав назву «Наземний старт», у грудні 1999 року було створене спільне російсько-українське підприємство «Міжнародні космічні послуги» (ТОВ «МКУ») для координації і керування програмою «Наземний старт» і маркетингової діяльності на території СНД.

З 28 квітня 2008 року (перший пуск) по 30 листопада 2009 року на космодромі Байконур під технічним керівництвом С.М. Конюхова було проведено чотири успішні пуски РКП «Зеніт‑3SLБ», при цьому на задані орбіти були виведені космічні апарати фірм-замовників з Ізраїлю, Канади, Малайзії і США.

 На початку 1997 року КБ «Південне» запропонувало проєкт космічного ракетного комплексу «Дніпро» на основі МБР 15А18, яка мала високі енергетичні можливості, точність виведення і надійність.

Спільним рішенням Російського космічного агентства і Національного космічного агентства України (НКАУ) у серпні 1997 року було засновано Міжнародну космічну компанію «Космотрас» (ЗАТ «МКК «Космотрас») на чолі з В.О. Андреєвим. Науковим керівником програми «Дніпро» став директор ЦНДІмашу В.Ф. Уткін, який мріяв про перетворення свого дітища – грізної «Сатани» – у мирний носій і багато зробив для її втілення.

Пуски знятих з бойового чергування ракет 15А18 після дороблення й установлення космічної головної частини (КГЧ) проводилися з космодрому Байконур (Казахстан) або з пускової бази Ясний в Оренбурзькій області (Росія). З 21 квітня 1999 року (перший пуск) по 21 червня 2010 року під технічним керівництвом Конюхова було проведено 15 успішних пусків РН «Дніпро». При цьому на задані орбіти було виведено 57 космічних апаратів фірм-замовників з 17 країн.

У КБ «Південне» з ініціативи С.М. Конюхова із середини 90‑х років проводили проєктні дослідження щодо створення засобів виведення на базі існуючих ракет-носіїв сімейства «Циклон».

 У зв’язку з відсутністю в Україні власних полігонів розвиток проєкту «Циклон-4» проходив у напрямку українсько-бразильського співробітництва, що передбачав пуски нової РН із космодрому Алкантара в Бразилії. У жовтні 2003 року відбувся візит Президента України Л.Д. Кучми в Бразилію, під час якого було підписано «Договір між Україною і Федеративною Республікою Бразилія про довгострокове співробітництво щодо використання РН «Циклон‑ 4» на пусковому центрі Алкантара.

 Під час керівництва С.М. Конюхова було вирішено багато проєктно-конструкторських й організаційно-технічних питань за темою «Циклон‑4». Розроблення проєкту було доведено до стадії виготовлення вузлів і систем РН на Південмаші і початку їх наземного експериментального відпрацювання. При цьому українські спеціалісти дослідили можливості підвищення енергетичних характеристик ракети-носія, що дозволило б розширити діапазон корисних навантажень РН «Циклон‑4» для зайняття гідної ніші на світовому ринку космічних послуг.

 Під час розробляння ракети-носія середнього класу «Вега» спеціалісти Європейського космічного агентства шукали двигун, який би підходив для її верхнього ступеня. Вони звернули увагу на маршовий рідинний двигун РД‑861, розроблений у КБ «Південне» для третього ступеня ракети-носія «Циклон‑4».

Вивчивши подані КБ «Південне» матеріали, італійські фахівці уклали контракт із КБ «Південне» на проведення проєктних робіт з модернізації РД‑861 і виготовлення його дослідного зразка для демонстраційного стендового вогневого випробування.

Усі виконані роботи, включаючи успішно проведене вогневе випробування, дозволили КБ «Південне» у грудні 2002 року перемогти в міжнародному тендері на створення двигуна для ступеня розведення європейської РН «Вега».

Продовженням використання творчого наробку щодо ракети-носія «Зеніт» у міжнародних космічних проєктах став перший ступінь ракети-носія «Таурус‑2», надалі перейменованої в «Антарес». Цю двоступеневу РН середнього класу розроблювала американська корпорація Orbital Sciences за програмою NASA для доставлення вантажів на Міжнародну космічну станцію.

Співробітництво КБ «Південне» і компанії Orbital Sciences Corporation, яке енергійно підтримав Генеральний конструктор С.М. Конюхов, розвивалося протягом ряду років. Опираючись на позитивний досвід робіт за програмою «Морський старт» і в інших міжнародних проєктах, КБ «Південне» обґрунтувало технічну й економічну доцільність участі України у створенні РН «Антарес». Вагомими аргументами української сторони були надійність базового першого ступеня РН «Зеніт» і габаритно-масові характеристики ступеня, що підходили для цілей проєкту.

У травні 2007 року С.М. Конюхов підписав контракт з компанією Orbital Sciences (CША) про участь КБ «Південне» з кооперацією українських підприємств у розробленні основної конструкції першого ступеня (ОКПС) ракети-носія «Антарес», а також окремих бортових систем, контрольно-перевірної і наземної апаратури.

Генеральний конструктор С.М. Конюхов приділяв велику увагу створенню космічних апаратів, вважаючи його другим за значенням напрямком діяльності підприємства. Усього за 1991-2007 роки з космодромів Капустин Яр, Байконур і Плесецьк ракетами-носіями «Космос‑2» (11К65М), «Циклон‑3» (11К68) і «Зеніт‑2» (11К77) були виведені на орбіти 29 космічних апаратів розробки КБ «Південне» типу «Тайфун», «Цілина», «Океан», АУОС, «Січ», частину з яких виготовляли в  КБ‑3, коли його очолював Станіслав Миколайович.

КБ‑3 продовжило модернізацію і розроблення космічних апаратів народногосподарського напрямку і завершило їх виготовленням першого штучного супутника Землі під юрисдикцією України, названого «Січ‑1». Його було призначено для космічної системи дистанційного зондування Землі і виведено на орбіту 31 серпня 1995 року з космодрому Плесецьк ракетою-носієм «Циклон‑3».

Його модернізований варіант – КА «Січ‑1М» – було виготовлено на спільне замовлення НКАУ і Російського авіаційно-космічного агентства і призначено для дослідження земної поверхні, атмосфери, іоносфери та пошуку корисних копалин. КА «Січ‑1М» було виведено на орбіту 24 грудня 2004 року з космодрому Плесецьк ракетою-носієм «Циклон‑3».

З другої половини 90‑х років КБ «Південне» розпочало освоювати розроблення КА на основі мікротехнологій, що дозволило в умовах обмежених фінансових ресурсів виготовити і запустити ряд КА нового покоління – мікросупутники на базі розроблених мікросупутникових платформ МС‑1, МС‑2 і МС‑3. Першим КА серії «Мікрон» став космічний апарат МС‑1‑ТК, призначений для дистанційного зондування Землі. Під час його виготовлення було сформовано українську кооперацію розробників підсистем і бортової апаратури КА, а також наземного комплексу керування і приймання цільової інформації. Космічний апарат МС‑1‑ТК було виведено на орбіту разом з КА «Січ‑1М».

Досвід розроблення і виготовлення КА на базі мікротехнологій і сформована українська кооперація розробників мікросупутника МС‑1‑ТК дозволили розпочати реалізацію подальших проєктів створення КА «Січ‑2» (МС‑2‑8) і комерційного КА EgyptSat‑1.

У червні 2001 року КБ «Південне» перемогло в міжнародному тендері на створення першого єгипетського штучного супутника Землі. 24 жовтня того ж року було укладено контракт на проєктування, виготовлення, запуск, навчання і передачу технології для супутника, що одержав назву EgyptSat‑1.

Усі роботи, передбачені контрактом, КБ «Південне» своєчасно виконало, і перший єгипетський штучний супутник Землі, призначений для дистанційного зондування Землі (ДЗЗ) і передачі повідомлень електронної пошти, було успішно виведено на розрахункову орбіту з космодрому Байконур ракетою-носієм «Дніпро» 17 квітня 2007 року (разом з 13‑ма іншими космічними апаратами).

Розпочаті під час керівництва С.М. Конюхова розроблення, відпрацювання і виготовлення КА «Січ‑2» (МС‑2‑8), призначеного для дистанційного зондування Землі і передачі повідомлень електронної пошти, було завершено в другій половині 2011 року.

***

Достойний учень і послідовник своїх видатних попередників – академіків М.К. Янгеля і В.Ф. Уткіна – Станіслав Миколайович Конюхов надавав особливого значення творчим зв’язкам КБ «Південне» з Національною академією наук України. У тісному співробітництві із Президентом НАНУ Борисом Євгеновичем Патоном і його заступниками С.М. Конюхов зумів об’єднати зусилля багатьох академічних інститутів для плідного співробітництва на благо розвитку ракетно-космічної галузі України.

Далекоглядним було рішення С.М. Конюхова про розширення міжнародних контактів КБ «Південне» із вченими США, Франції, Німеччини й інших країн у ракетно-космічній галузі. У цьому плані найважливішими подіями стали прийняття КБ «Південне» у Міжнародну федерацію астронавтики (IAF) і активна участь вчених України в діяльності Міжнародної академії астронавтики (МАА).

У 1987 році С.М. Конюхова було призначено (за сумісництвом) завідувачем кафедри системного проєктування виробів машинобудування в Інституті підвищення кваліфікації Міністерства загального машинобудування СРСР і очолював її до кінця існування МЗМ. У липні 1991 року рішенням Державного комітету СРСР з народної освіти С.М. Конюхову було присвоєно вчене звання професора.

У листопаді 1998 року в КБ «Південне» за рішенням С.М. Конюхова було створено Ракетно-космічний навчально-дослідний центр (РКНДЦ). До нього увійшли філії кафедр Дніпропетровського національного університету і Харківського аерокосмічного інституту «ХАІ». Протягом декількох років завідувачем кафедри ХАІ (за сумісництвом) був С.М. Конюхов.

Віддаючи належне внеску Станіслава Миколайовича Конюхова у розвиток науки, вітчизняної і світової ракетно-космічної техніки, Національна академія наук України на загальних зборах 25 листопада 1992 року обрала його дійсним членом (академіком) НАНУ по відділенню механіки.

С.М. Конюхов був також дійсним членом Академії інженерних наук України (1991 р.), Міжнародної інженерної академії (1992 р.), іноземним членом Академії космонавтики імені К.Є. Ціолковського (Росія, 1994 р.), академіком Нью-Йоркської академії (1996 р.). У 1994 році його було обрано членом-кореспондентом, а у 1997 році– дійсним членом Міжнародної академії астронавтики, після чого в 2001 році його було уведено до складу Спостережної (2001 р.) і Опікунської (2003 р.) рад МАА. З 2005 року С.М. Конюхов став віце-президентом Міжнародної академії астронавтики – спочатку відповідальним за публікації і координацію міжнародного співробітництва вчених, а потім – за наукову діяльність.

Постійно Генеральний конструктор приділяв увагу питанням видання науково-технічних галузевих збірників, оглядів досягнень вітчизняної і світової космонавтики, що складали на підприємстві, науково-популярних книг з історії КБ «Південне» і ракетно-космічної техніки, а також випуску малотиражної газети «Конструктор».

З 1991 року С.М. Конюхов був головним редактором галузевого науково-технічного збірника «Космічна техніка. Ракетне озброєння», який видають в КБ «Південне».

У 1996 році за рішенням С.М. Конюхова був організований Центр інформаційних зв’язків КБ «Південне», яке очолив з Ю.М. Алексєєнко – для підготування прес-релізів та організації контактів із засобами масової інформації.  До складу центру увійшла і редакція газети «Конструктор».

У березні 2001 року за редакцією С.М. Конюхова вийшла книга «Ракети і космічні апарати конструкторського бюро «Південне» – перше науково-технічне видання, що системно відображає розроблення підприємства, які відбулися і які не реалізовані. У жовтні того ж року, до 90‑річчя від дня народження Михайла Кузьмича Янгеля, вийшло літературно-художнє видання «ЯНГЕЛЬ. Уроки й спадщина»  авторів Л.В. Андреєва і С.М. Конюхова, підготовлене за участю ветеранів КБ і заводу.

У березні 2004 року до 50‑річчя КБ «Південне» вийшла книга «Покликані часом» – науково-популярне видання у двох томах під загальною редакцією С.М. Конюхова, що розповідає про унікальні вироби підприємства і їх творців. Друге, доповнене видання цієї книги вийшло в березні 2009 року, до 55‑річчя створення КБ «Південне».

У 2010-2011 роках Станіслав Миколайович провів велику роботу з підготування урочистих заходів, присвячених до 100‑річчя від дня народження Михайла Кузьмича Янгеля. У березні 2011 року він взяв участь у засіданні круглого столу у Дніпропетровську, яким відкривалися ювілейні заходи в Україні, присвячені цій даті. На превеликий жаль, усі урочисті заходи в жовтні 2011 р. відбулися вже без Станіслава Миколайовича – раптова смерть С.М. Конюхова 3 квітня перервала втілення всього задуманого й організованого ним.

Відображення багатогранної науково-технічної діяльності Генерального конструктора –Генерального директора КБ «Південне» подано в інформаційній збірці «Станіслав Миколайович Конюхов», яку видала у 2007 р. Національна академія наук у серії «Біобібліографія учених України». У ній розміщено велику статтю товаришів С.М. Конюхова про його життєвий і творчий шлях та наведено хронологічний покажчик друкованих праць академіка, що містить монографії, статті, звіти, авторські свідоцтва і патенти. Вражає уяву не тільки кількість друкованих праць, але і складність, грандіозність і масштабність науково-технічних проблем і проєктно-конструкторських завдань, які довелося вирішувати і виконувати С.М. Конюхову.

***

Цілеспрямованість, оптимізм, величезна працездатність, високі професійні якості керівника, ученого, менеджера і дипломата принесли Станіславу Миколайовичу Конюхову заслужене визнання світового науково-технічного співтовариства, суттєво підвищили міжнародний авторитет КБ «Південне» і сприяли закріпленню за Україною статусу як однієї з провідних ракетно-космічних держав світу.